Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Аеропорт, Артур Хейлі 📚 - Українською

Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аеропорт" автора Артур Хейлі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 118 119 120 ... 182
Перейти на сторінку:

— Ми можемо це легко перевірити, — зголосилася Ґвен. — Я просто знову пройду до туристичного класу та попрошу її показати корінець квитка.

— Ні, — сказав Вернон Демерест. — Зробимо не так.

Інші, наскільки це було можливо у темній кабіні екіпажу, зацікавлено глянули на нього. За якусь секунду Гарріс знову повернув погляд на льотні прилади; штурман Джордан повернувся до паливних графіків.

— Секунду, — сказав Демерест Ґвен. Поки вона чекала, він повідомив контрольну точку по радіозв’язку компанії.

— Нам сказали тільки перевірити, чи бабуся на борту, — мовив Демерест, коли закінчив звіт. — Так, вона тут; це все, що я скажу виробничо-диспетчерській службі. Думаю, компанія когось повідомила, щоби бабусю чекали в Римі; ми нічого не вдіємо, навіть якби захотіли. Але якщо та стара дівка дісталася аж сюди, а ми назад не повернемо, навіщо псувати їй наступні вісім годин? Тому краще не чіпа­ти її. Можливо, перед посадкою в Римі дамо знати, що її розкрили; тоді це не стане великим шоком. Та наразі нехай просто насолоджується польотом. Дай бабусі вечерю, і хай спокійно подивиться собі кіно.

— Знаєш, — сказала Ґвен, яка уважно роздивлялася його. — Часом ти мені дуже подобаєшся.

Коли Ґвен покинула кабіну екіпажу, Демерест — досі хихочучи — змінив радіоканали та сам відповів диспетчерові в Клівленді.

Енсон Гарріс, який уже встиг запалити люльку, відвернувся від налаштування автопілота й сухо запитав:

— Не знав, що ти такий захисник літніх жінок. — Він наголосив на слові «літніх».

Демерест вишкірився.

— Я більше люблю молодих.

— Це я також чув.

Через повідомлення про безбілетницю та власну відповідь Демерест був у дуже доброму гуморі. Розслабленіший, ніж перед тим, він додав:

— Можливості міняються. Скоро нам з тобою доведеться миритися з не такими вже й молодими.

— Я вже змирився. — Гарріс випустив дим. — І давно.

Один з навушників у обох пілотів був підсунутий догори. Вони могли нормально спілкуватися та водночас чути радіосигнали. Рівень шуму в кабіні — стійкий, але не непереборний, — дозволяв їм певну приватність.

— Ти завжди грав тільки на одному стадіоні, правда? — запитав Демерест. — З дружиною, маю на увазі. Жодних забав; під час «лежанок» ти читаєш книжки, наскільки я бачив.

Тепер уже Гарріс вишкірився:

— Інколи ходжу в кіно.

— Маєш на це особливі причини?

— Моя дружина була стюардесою — на «ДіСі-4»; так ми й познайомилися. Вона знала все зсередини: безладний секс, вагітності, аборти й таке інше. Пізніше стала керівницею, і їй довелося мати з усім цим справу на роботі. А втім, коли ми одружилися, я пообіцяв їй, ну те саме… Й ніколи цієї обіцянки не порушував.

— Думаю, в тому дуже допомогли ваші діти.

— Можливо.

Гарріс трішки підрегулював автопілот. Поки вони говорили, обоє пілотів (давалися взнаки звичка і досвід) водили очима по освітлених блоках приладів перед собою, включно з приладами з боків та згори. Показники одразу за­свідчать, що в літаку якась несправність. Усе було гаразд.

Демерест запитав:

— Скільки у вас дітей? Шестеро?

— Семеро. — Гарріс усміхнувся. — Чотирьох ми планували, а трьох — ні. Але якось впоралися.

— Щодо тих, яких ви не планували, — ніколи не думали якось це вирішити? До того, як вони народилися.

Гарріс кинув різкий погляд убік.

— Аборт?

Вернон Демерест поставив це запитання, піддавшись імпульсу. Тепер замислився: навіщо? Очевидно, дві попередні розмови з Ґвен загалом пустили хід його думок у бік дітей. Та це було для нього нехарактерно, так ретельно обду­мувати щось, що по суті просте й очевидне — як аборт для Ґвен. Так само йому було цікаво, як відреагує Гарріс.

— Так, — сказав Демерест. — Я це мав на увазі.

Енсон Гарріс відповів коротко:

— Моя відповідь — ні. — Тоді додав уже не дуже різко: — Так склалося, що у мене на цю тему міцна позиція.

— Через релігію?

Гарріс заперечно похитав головою.

— Я агностик.

— То що ж за позиція?

— Справді хочеш почути?

— Ніч довга, — сказав Демерест. — Чом би й ні?

По радіозв’язку вони чули розмову між центром керування повітряним рухом та якимсь рейсом «ТВЕ», що прямував до Парижа й злетів невдовзі після Рейсу Два «Транс Америки». Літак «ТВЕ» перебував за десять миль192 позаду і на кілька тисяч футів нижче. Поки піднімався Рейс Два, те ж повторював літак «ТВЕ».

Найобережніші пілоти, через те що слухали передачі інших літаків, зберігали в голові часткову картину повіт­ряного руху неподалік. Що Демерест, що Гарріс додали цю останню деталь до інших, які вже встигли відзначити. Коли обмін повідомленнями між небом та землею закінчився, Демерест попросив Гарріса:

— Розкажи.

Гарріс перевірив курс та висоту, тоді почав знову набивати люльку.

— Я багато вивчав історію. Зацікавився ще у коледжі, та

1 ... 118 119 120 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеропорт, Артур Хейлі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аеропорт, Артур Хейлі"