Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

от Мирослава, очевидно разъехались. Я не была у Ванды Адольф[овны], и это мне Маруся Г[жицкая] говорила – она к ней заходила в день приезда. Это все новости. В театрах не была и ничего не видела из новых постановок. Слыхала, что Горленко с мужем работают в Троме, а Тром получил помещение, где был Еврейский театр. Ваничка и Верочка поют в Харькове, а Яков Феофан[ович] поехал на работу в Сыктывкар, так что он согласился и остался там. Помнишь я встретила его, когда ехала к тебе. Собираюсь зайти к Ваничке с Верой узнать, что он пишет и как ему там живется. Думаю, что неплохо, потому что его очень туда приглашали, да и работник он для них ценный и редкий. Встречала Евдокию Александровну на улице. У них все – по-старому: в партию Иван Пан[асовича] еще не восстановили; работает понемногу, а где и как – я не расспросила как следует, потому что не могу говорить спокойно с людьми, которые оглядываются по сторонам. Так и хотелось сказать, как твоя мама: «Ляку, ляку візьміть мою с…»; а самое главное – сама меня за рукав поймала. Пиши, что мне делать с Киевом – ехать сейчас или позже? Получил ли посылки остальные? Получила твою телеграмму о получении 5 посылок и меня очень интересует, как яблоки? Есть ли хоть одно съедобное? Сейчас у вас, наверное, уже снегу нападало масса, а мы ещё ходим в демисезонном пальто. Теперь письма будут плохо ходить и придется нам телеграфом поддерживать связь. Ты только телеграфируй и пиши, а то я очень скучаю. Сегодня третий день, как я жду от тебя весточку, и вот сегодня получила. Это значит – ты позавчера думал послать, а вчера послал, вот я и ждала-ждала… все бегала к письмен[ному] ящику на воротах, а оно телеграмму принесли. Ну спасибо, роднулька! Я очень рада твоим трем словам и мечтаю о том, когда будем говорить друг другу много-много. Целую твои лучистые глаза и пускай их блеск и смех не угасает, потому что мы будем вместе скоро и будем смеяться. Целую.

Варя.

Лист Маслюченко М. М. до Остапа Вишні

6 листопада 1934 р.

Харків 6/ХІ-1934

Здравствуйте, любий дядя Павлуша!

Поздоровляю з Жовтневим святом!

Я дуже зраділа, коли получила від Вас листа. Я теж за Вами сумую.

Як ви живете?

Я ще не святкувала Жовтня, бо ми будемо святкувати 7/ХІ-34 р. Будемо ставити п’єсу, Я там теж виступаю. 6/ХІ-34 р. нам повидавали талони на яєчка по 5 штук, за 90 коп. От дішовка! На базарі по 6 крб. за десяток, а тут півдесятка за 90 коп. Зате я в черзі не стояла. Моя подруга влізла без черги і мені достала яєчка.

Мені дивно, що у Вас уже зима, а тут сонечко, але вже дуже холодно.

Я по вашому приказу поцілувала (маму) вже 10 разів і приказувала: «Це від Вас, а це від мене».

Ми з мамою були у Вячка. Він показував нам «волшебный фонарь». Малюнки, намальовані на шклі, маненькі, а там збільшує в 6 разів. Як будемо у Вячка, то я йому скажу, щоб він написав Вам листа. Він написав, і мама поклала в свій лист.

Ну до побачення. Цілую Вас кріпко.

Цілую Вас 900 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 раз.

Ваша Мура.

Із щоденника Остапа Вишні

13 листопада 1934 р.

13.(ХІ) «Часовщик и курица». Гірняк. Карфункель. 3.7/ХІ – зима. 10.11 – одлига. 13. Справжня зима. Ухта ще не стала. Листи од Варі…

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

13 листопада 1934 р.

Харків 13/ХІ 1934 г.

Дорогий мій хлопчику!

Ти пробач мені, що я так довго тобі не відповідала, але це не по моїй вині. Завелася я з паєвою справою нашого будинку і простирчала кілька днів у прокуратурах, а до всього того ще маю клопіт із своєю рукою, яка все ще не загоїлася, і невідомо ще, чи не прийдеться ще раз її розрізати. Та це все не значить, що я мусила мовчати досі; я себе почуваю дуже зле, бо по собі знаю, як важко, коли довго немає від тебе звісток. Я надіслала тобі телеграму та – все це не так, як одержати листа, і тому я сама на себе сварюся за таке недбале відношення і знаю, що ти теж на мене гніваєшся. Але ти мені пробач, бо я так безмежно за тобою сумую, що не маю слів таких для того, щоб висловити тобі це. Я не маю в житті зараз жодної хвилини, коли б я не думала за тебе і тоді, коли я, здається, про щось інше думаю, то все одно виходить, що і тоді це тісно зв’язано з твоїм життям, а, взагалі, я, звичайно, не живу… Не живу, бо все чекаю того травня місяця, хоч і страшно, щоб не вийшло це так, як із жовтнем. Тільки здоровий початок моєї істоти переборює недовір’я, і я нетерпляче чекаю, коли прийде вже той травень і рахую хвилини, години, дні… І ти знаєш – мені час йде швидко, бо я його жену в шию що є духу. Хай летить! Хай швидше летить час!.. А там, коли не можна буде знову переїхати до тебе на зовсім, то в побаченні, я гадаю, не відмовлять, правда? Тільки я, очевидно, дуже багато застану змін, і може вже декого не зустріну там.

Не знаю, чи посилати сестрі в Ташкент телеграму про те, що брат твій поїхав до Москви, і що буде з його перебування там, бо я сама не можу зрозуміти, але у мене таке переконання, що буде все добре, бо коли я зважувала всі «за» і «проти», то, безперечно, мусить бути тільки добре, і тому я поки ще нічого сама не знаю, як слід, то вирішила почекати і не писати. Бо щось на останні мої три листи я не мала від неї ніякої відповіді, так що я не знаю, чим пояснити таке довге мовчання.

У мене поки що все без змін. Почала виривати пай із лютих зубів наших прекрасних письменників і побачила, що це не так-то вже й легко. Все, що можна зробити, щоб не повернути паїв, робиться. І приходиться їхати в Київ – до прокуратури за випискою з постанови про твій присуд, де було б написано, що «без конфіскації імущества», і тоді тільки місцева прокуратура може накласти резолюцію про те, щоб правління сплатило пай, а коли і не прокуратура, то і суд, але і для суду оправка потрібна. А мені так не хочеться їхати, що ти собі уявити не можеш.