Читати книгу - "Право на щастя, Ірен Вастро"

-Мамо. Зараз мені не до цього.- кажу я .

-Лікар дав список ліків,  Софіє ти поїдеш зі мною до аптеки?- питає бос.

-Руслане Дмитровичу, яможу купити все самостійно.- кажу офіційно.

-Доню, нічого страшного, хлопець хоче допомогти. Їдь.- каже мама.

Їдемо ло аптеки, де все купує Руслан..

-Дякую, що заплатили за ліки. Заберете гороші з моєї зарплатні.- кажу яніяково тримаючи пакет з ліками.

-Софіє, не ображай мене. Ти ж мені маєш ще допомогти на вихідних. Нехай це буде платою за твою допомогу.- каже бос.

-Гаразд.- кажу я і дивлюся сумно у вікно.

-Приїхали.- каже Руслан.

-Дякую за вашу допомогу. Далі я сама.- спиняю його, коли він хоче піти зі мною.

-Я почекаю в машині.- кажу я.

Мовчки йду до лікарні.

-Мамо, ось ліки.- даю мамі пакет.

-Вони мабуть дуже дорогі.- каже мама.

-Бос заплатив. Потім забере ці гроші з моєї зарплатні.- кажу я.

Мама якось дивно на мене поглянула.

-Доню. Їдь додому. Завтра привезеш речі з дому. Я сьогодні залишусь в лікарні з татом.- каже мама.

-Але ж….- кажу я.

-Все одно тут лише одній людині можна лишитися.- каже мама.

-Гаразд. Тоді я приїду вранці.- кажу я та обійнявши маму йду на вихід.

Біля лікарні мене чекає Русла Дмитрович.

-Ви ще тут? Чому не поїхали?- питаю здивовано.

-Можливо для того, щоб ти зараз не їхала дві години в дорозі? Я відвезу тебе додому.- каже бос.

-Дякую. Але я й так у вас сьогодні забрала ваш вільний час. – кажу я.

-Для тебе я завди вільний.- каже бос та відкриває дверцята машини, щоб я сіла.

Мовчки сідаю. Мене огортає запах приємних парфумів. Машина рушає. Від пережитого стресу не помічаю як засинаю.

-Білосніжко, вставай. – чую я знайомий голос десь поряд.

-Я що заснула?- питаю протираючи очі.

-Так. Ти мабуть дуже втомилась. Ми приїхали.- каже бос та виходить, щоб відкрити дверцята машини.

-Дякую.- кажу виходячи з машини.

-Будь ласка.- каже стоячи поряд та дивлячись в мої очі.

-Надобраніч, Руслане Дмитровичу.- кажу я.

-Надобраніч,  Софіє.- каже бос проводжаючи мене поглядом.

 Йду до квартири думаючи про тата. Хоч би з ним все було добре!

****

Наступного ранку збираю необхідні пречі за списком, що мені прислала мама вчора увнчері та поснідавши прямую до лікарні. Добре, що в мене сьогодні вихідний!  Задумана прямую на зупинку.

-Софіє, доброго ранку. Сідай підвезу до лікарні.- каже мені мій бос.

-Доброго ранку. Що ви тут робите, Руслане Дмитровичу?- питаю я.

-Хочу підвести тебе в лікарню.- каже він та проводить до машини.

-Я не хочу бути вам винною.- кажу я.

-Ти мені нічого не винна. Я просто хочу тобі допомогти.- каже бос, беручи мене за руку.

-Я не хочу, щоб ви сподівалися на щось, що я не зможу вам дати.- кажу я, дивлячись в очі, які не зводять з мене погляду.

-Я в тебе нічого не прошу. Ну окрім прохання сходити на весілля. – каже бос.

-Гаразд.- кажу я забираючи свою руку з його теплих долонь.

-Тоді поїхали.- каже бос і ми рушаємо.

-Ви довго мене чекали?- питаю я.

-Ні. Достатньо для того, щоб не засумувати.- всміхається мені.

Так слухаючи музику ми приїджаємо до лікарні.

-Дчкую за допомогу. Далі я сама.- кажу я.

-Добре. Я поїду, якщо потрібна буде якась допомога - телефонуй.- каже Руслан.

Виходжу з авто та мчу до палати батька. Там бачу заплакану маму.

-Доброго ранку. Що сталося мамо, як тато?- питаю я.

-Доню, криза минула. Але …

Чому ж  мама Софії засмучена, якщо криза минула? Які ще  випробування переживе Софія?  Хто ще не поставив  вподобайку, зробіть це і дуже порадуєте автора історії.

Ваша ІРЕН ВАСТРО.