Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- Оце так поява! - картинно змахнувши руками, захопився Рін.

- Вибач... - подумки покаявся Малий.

- Нічого, - відгукнувся я, встаючи.

- Я ж казав, що він гуляти хоче, - сказав Майкі, оглядаючи мокру доріжку і калюжу під ліжком. - А ти "почекай", ось і дочекалися. Тепер витирай.

- Вибач... - уже вголос відповів Малий, дивлячись на ельфа і заглядаючи до цуценяти. Після чого піднявся і пішов до умивальників шукати ганчірку.

- Ну, то що там? - перевівши погляд на мене, подумки нагадав він.

Я згадав про куртку і дістав її з шафи, мимохідь відповідаючи другові:

- Ми полетимо з Дірасом говорити з одним перевертнем.

- Ого! Він добрий, так?

- Сподіваюся.

- А коли ти повернешся?

- Не знаю. Сподіваюся, що швидко. Якщо що, скажеш решті, що Дірас узяв мене, як свідка, для з'ясування деталей нападу. Це ми разом придумали.

Малий непомітно кивнув, усміхнувся, так само подумки попрощався зі мною, побажав удачі та сховався в умивальній кімнаті, а я вдягнув куртку і помчав на дах вежі. На круглому кам'яному майданчику нікого не було, тільки лускатий хвіст звисав із загостреного даху.

- Перевтілюйся і підійматися, - донісся до мене магічний голос батька.

Наступної секунди мене огорнуло слабким сяйвом, дракон вирвався на волю, перетворюючи моє тіло. Трохи потоптавшись на місці, звикаючи до нових відчуттів, я видерся на дах, чіпляючись за кам'яну опору. Покриття тут явно постраждало від частого перебування тут дракона - все подряпане кігтями, кілька тріщин від ударів хвостом, а подекуди воно зовсім було відсутнє. Я теж додав кілька пошкоджень, чіпляючись за похилий край.

- Давно хочу знести цей дах, щоб був нормальний майданчик, - поділився Дірас своїми планами.

- А може... - я створив не дуже чіткі слова, потім сконцентрувався і продовжив трохи успішніше, але дуже повільно: - Може просто дах переробити?   

- Навіщо? - Дірас відірвався від споглядання моря і сфокусував на мені свої два бурштинові ока.

- Щоб під час дощу можна було посидіти внизу, - закінчивши довгу фразу, я полегшено зітхнув.

- Важко? - поспівчував Дірас.

Я кивнув.

- Нічого, скоро стане легше, треба частіше тренуватися. І я подумаю над твоєю пропозицією. Ну що, полетіли?

Я хотів кивнути, але потім вирішив прислухатися до поради та створив слово "полетіли". Дірас усміхнувся, оголюючи ряд гострих зубів.

- Вже сутеніє, та й погода сьогодні хмарна, тому додаткового магічного маскування не треба. Але злітай уверх, за мною, - сказав Дірас та різко відштовхнувся від даху вежі та став стрімко набирати висоту. 

Ми піднялися над хмарами та деякий час летіли над ними, ховаючись від сторонніх очей. Мені було трохи нудно, під лапами сірий килим хмар, над головою зорі, на які мені було вже нецікаво дивитися. Раптом Дірас глянув на мене, посміхнувся, підморгнув правим оком, та завзято гаркнувши склав крила й стрімголов полетів у низ. Я рвонув слідом. Від швидкості захоплювало дух. З пащі вирвалося тихе гарчання. Чорне море стрімко наближалося до мого носа, я навіть став відчувати солоні бризки на чутливій шкірі морди. Дірасу залишалася лише одна мить до дотику з водою, він різко розкрив крила і полетів над морем. Я ж закликав на допомогу одразу три стихії - землю, щоб зрозуміти, чи не вріжуся в підводні скелі, воду, щоб вона м'яко прийняла мене у свої обійми, і повітря, щоб додало мені трохи швидкості. Глибоко зітхнувши, я вдало пірнув, трохи проплив уперед і вискочив на поверхню, розкриваючи крила та розкидаючи краплини довкола. Ми трохи пролетіли над водою, збиваючи лапами верхівки хвиль, потім знову набрали висоту.

Спочатку ми досить довго летіли над морем, за тим самим курсом, що й корабель, який віз нас до столиці. Потім потихеньку стали забирати в бік суші. Ми піднялися дуже високо, сховавшись у мокрих хмарах. Я почувався рибою, що плавала в дивному туманному морі. Іноді я виринав на поверхню, милувався зірками та повертався до Діраса. Я зробив так разів п'ять, на шостий батько піднявся зі мною і попросив не петляти, інакше я швидко втомлюся. Далі ми вдвох летіли над хмарами та під яскравими зорями в чорному небі.

Через годину польоту я почав втомлюватися, ба більше, стало шалено нудно.

- Ще трохи, - запевнив мене батько, мабуть, почувши моє втомлене дихання.

І він не збрехав, незабаром ми стали потихеньку знижуватися. Тут я поклався на потоки повітря і просто ковзав униз. Дірас робив так само. Ми знижувалися над лісом, а попереду виднілося невелике село, яке притулилося на березі річки.

Ми спустилися в сірий ліс. Дерева вже повністю скинули своє листя, понуро махаючи голими гілочками в такт вітру, колись золотисто-червоний підлісок, пожух і прибився дощем. Ми обернулися людьми та залишок шляху пройшли пішки. Дорогою Дірас розповів мені про перевертня, до якого ми йдемо.

Його звали Роні. Колись його батько був альфою великої вовчої зграї та головою гільдії найманців, потім його син успішно успадкував справу. Зумів підтримати належний статус і навіть піднести його, збільшивши славу гільдії та примноживши її доходи. Звісно, до того моменту, поки не почалося полювання на магів і магічних істот. Роні розбив одну велику зграю на кілька маленьких і велів їм розосередитися по королівству і по можливості продовжувати свою справу. Сам же Роні вирішив, що йому час на відпочинок. У нього на той момент була чудова дружина і двоє вовченят. Ось вони сім'єю й оселилися на околиці тихого села, щоб непомітно тікати в ліс.

- А як ти з ним познайомився? - поцікавився я, вислухавши розповідь.

Дірас усміхнувся, піднімаючи очі до неба.

- Це доволі кумедна історія, пов'язана з моїм добуванням замку.

- Це коли ти чиюсь дочку і дружину рятував від самого себе? - з усмішкою уточнив я.

- Ага, - зовсім по-простому відповів батько, немов в одну мить, із серйозного чоловіка, перетворився на хлопчиська.