Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Зачарувавши стражника, що виглянув у вікно, Веста змусила його впустити її, а потім стерла бідоласі пам'ять — для цього їй було досить просто доторкнутися до нього.

Швидко пройшовши через двір, у замок увійшла вже не відьма в дерев'яному одязі, а цілком звичайна служниця, яка зовсім не відрізнялася від десятка інших дівчат, які обслуговували замок-цитадель та його господаря.

Помахуючи щіточкою для збирання пилу, невисока світловолоса служниця просувалася нескінченними коридорами. Майбутнє чітко підказувало, що книга все ще знаходиться в кабінеті капітана Кайтрана, який управляє замком. Герцога там бути вже не повинно, а з самим капітаном Веста впорається з легкістю.

Що для неї звичайна людина із середнім рівнем магічної сили? Пара дотиків, і капітан сам віддасть їй потрібну річ.

Зайшовши до приймальні, служниця кивнула на двері кабінету:

— Господар наказав зайти до нього.

Секретар, відірвавшись від паперів, здивовано підняв на неї очі, але миттєвий дотик холодних тонких пальців змусив його мовчки кивнути та ткнутися назад у папери.

Щільно прикривши за собою двері, служниця мовчки попрямувала до капітана, що сидів за столом.

— Я не викликав нікого, — зло прогримів той, але дивна служниця, ні на мить не зніяковівши, продовжила рух.

Капітан, окинув злим поглядом служницю, почав повільно вставати з-за столу. Але та до цього моменту встигла підійти зовсім близько та, торкнувшись Кайтрана, спокійно промовила:

— Тут нікого немає.

Капітан, безглуздо поплескавши очима, з байдужим виразом на обличчі почав опускатися назад.

— Я віднесу книгу, — не віднімаючи руки від капітана, промовила служниця.

Дочекавшись кивка капітана, відпустила його та потяглася до книги, що лежала прямо перед ним.

Різко опущена на розкриту книгу долоня капітана змусила відьму підскочити. Тієї ж митті у її лікоть вп'ялися сталевою хваткою чужі пальці.

— Не поспішай, красуне.

Веста, злякавшись, повернула голову до капітана та зіткнулася з холодним, ясним поглядом.

— Як? — тільки й змогла видавити вона.

— А ти подумай, красуне. Може, й зрозумієш чого.

На секунду зіниці Вести розширилися й відразу прийняли колишній розмір. Вона шумно видихнула. Сумнівів у неї більше не лишилося — капітан Кайтран не був людиною, й тим паче простим магом.

— Молодець, — примружився капітан, щойно Веста постаралася вирватися, — розумієш. Виходить, також розумієш, що вириватися марно.

Не зважаючи ні на кого, капітан, не відпускаючи лікоть відьми, перехопив другою рукою книгу та попрямував до виходу.

Веста звивалася та сіпалася, але сталеві пальці лише сильніше впивалися в неї. Вона навіть спробувала прийняти свій справжній вигляд, але не змогла цього зробити.

Лише викликала в капітана злу усмішку.

— Не намагайся, не вийде, — прошипів він їй на вухо, стягуючи по сходах, що вели у підземелля.

Слуги, які траплялися їм на шляху, швидко відводили очі та всіляко намагалися якомога швидше втекти. Мабуть, подібне перетягування прислуги було не вперше.

Спустившись у підземелля, капітан жбурнув відьму в маленьку темну кімнату, в середині якої Веста миттю відчула запах вогкості, розпачу та страху.

Щойно двері за ним зачинилися, Веста постаралася перенестися, але марно. Провівши рукою по стіні, вона зрозуміла — мури вкриті спеціальною густістю для утримання відьмівської сили.

— Так-так-так, — пролунало з темряви. Веста примружилася, але її зір, достатній для вільного пересування нічним лісом, зараз давав збій. — Хто б міг подумати, що одна з найсильніших відьом кола дасть себе так легко зловити, — за два метри від Вести спалахнув сріблястий вогник, і відьма побачила високу струнку жінку в довгій сріблястій сукні.

Відьма — миттю відзначила про себе Веста.

— Спійматися через власне родове пророцтво, — тим часом посміхаючись, продовжила жінка.

— Ви віддасте мене герцогу Сандру? — Веста вирішила продовжити розмову, бажаючи зрозуміти, хто перед нею.

— Ні, що ти, — нібито здивовано вигукнула незнайомка, — віддавати тебе цьому звірові було б дуже жорстоко. Ми, навпаки, сховаємо тебе від нього.

Щоб не заважала, здогадалася Веста. Спробувавши переглянути майбутнє, вона мимоволі скривилася — покриття стін блокувало все.

— Ти просто посидиш тут, а потім ми тебе випустимо, — незнайомка посміхнулася, але її очі були такими, що Веста мимоволі відчула себе дурним, самовпевненим дівчиськом.

Хто ж перед нею? Що це за істоти, на яких не діють її сили?

Незнайомка ж, продовжуючи поблажливо посміхатися, спокійно вийшла з кімнати, миттєво зануривши ту в непроглядну темряву.

Сусідній ритуальний зал

Зачинивши відьму, Кайтран попрямував до наступних дверей. Вони були набагато більшими за попередні й за ними розташовувався великий круглий зал, викладений чорним полірованим каменем. Тим самим, з якого була побудована рада магів.