Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Україна-Європа 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Європа"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Україна-Європа" автора Лада Лузіна. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 124 125 126 ... 158
Перейти на сторінку:
повинен відпочити, – Борис рішуче підійшов до дверей і поглянув на брата.

– Я йду.

– Куди?

– На Майдан.

Борис зробив над собою зусилля і посміхнувся.

– Ну, от що. Майдан зачека,є доки ми вип'ємо кави, згоден?

Артем не відповів, але рухи, якими він зашнуровував черевики, сповільнились. Від Бориса не заховався настрій брата – значно менш рішучий, аніж під час минулої зустрічі. Тож він продовжив:

– І повинні ж ми поговорити врешті. Вір, я на твоєму боці.

І Артем, несподівано для себе, послухався. Можливо тому, що після бандитського нападу «Беркута» і кількох днів у камеpi, почав підсвідомо ділити правоохоронців на різні групи, не ставлячись до них, як до бездушної державної машини. Тим більше, машина почала давати перебої у роботі. І якщо одні з цієї когорти звіріли від двомісячного життя у автобусах і ладні були фізично знищувати Артема і йому подібних, то інші, іноді пошепки, а іноді й у повний голос заявляли йому про підтримку. Або просто кидали посвідчення на стіл керівництва й самі прямували на Майдани, морем прапорів, наметів і облич, якими майоріла тієї зими уже майже вся Україна. Артем зустрічав подібних людей раніше і ставився до них привітно. Чому б не ставитись так до рідного брата?

Борис розлив каву по чашкам і взяв до рук свою. Кілька хвилин грів до неї долоні, немов збираючись з думками.

– Як ти взагалі? – запитав нарешті.

– Все добре. Помовчали.

– Добре, кажеш, – невесело посміхнувся Борис. – Коли додому думаєш?

Тепер черга невесело посміхатись була у Артема.

– У наївності тебе не запідозриш, Борисе, для чого ж подібні запитання? Нам дороги назад немає, на кожному по дві-три статті карного кодексу.

– Я допоможу.

Артем відпив кави. Деякий час мовчав, збираючись з думками. Не хотів кинути ті образливі слова, які уже крутилися «на язику».

– Зі мною у наметі живе бомж з Луганська. Хороший хлопець, один час почав закладати за комір і доля не помилувала. Тепер ось тут, захищає Україну, яка у нього відібрала куток у гуртожитку й викинула на вулицю. Йому ти теж допоможеш?

– Йому ні, а тобі ще можу.

– А Ірина, тобі про неї відомо? Ти допоможеш і їй?

– На неї нічого немає. Студентка, працює у медичному пункті, це не карається за законом. Якщо бажаєш, можу влаштувати вас обох десь подалі від столиці. Доки все не вгамується.

Артем уявив, що сказала б Ірина у відповідь на подібну пропозицію.

– Дякую, Борисе, але моя відповідь – ні. Не для того ми усе починали.

– Все ж ти подумай. Я справді хочу допомогти.

– Ви б нам дуже допомогли, якби перестали служити тому гіпопотаму, – відповів Артем. – Краще змінимо тему.

Борис лише похитав головою. Схоже, він не покладав багато надій на те, що йому вдасться відговорити брата від небезпечної авантюри, якою були, з його точки зору, протести проти влади. Принаймні, він зробив спробу.

– Гаразд. Коли ти востаннє був удома?

– Наприкінці листопада.

– Як мати?

– Поїдь подивись. Їй сумно самій.

Борис зітхнув.

– Так, я планував… служба, часу зовсім не маю. Тут, дякуючи вам, виспатись раз на тиждень вдається. Тепер, можливо, вирвусь влітку. Пам'ятник батькові потрібно поставити.

І раптом їхня розмова немов ожила, сповнилась новим настроєм і змістом. Це були спогади про минулі роки, про сховану серед груш і вишеньок батьківську хату, футбол, що його ганяли босоніж на вигоні. Згадували літні ранки, коли прямували удвох на риболовлю, жовтобоких карасів, що їх ловили у плавнях. Словом, усе те життя, яким жили до того, як довелось покинути малу батьківщину й ступити в доросле життя. На задній план відійшла революція, яка, набираючи обертів, простувала країною, холод наметів і міліцейські кийки для одного, і безкінечні години сидіння у тонованому авто, секретні завдання, чергування й безсонні ночі для іншого. Згадалась круча над Гориню, де молодь збиралась на веселі посиденьки, спів під гітару, перше кохання. Згадався шкільний випускний Артема, проводи в армію Бориса. Все це відбувалося немов учора. Немов не було у їхньому житті останніх років. Вони на добрячих півгодини забули про все й згадували кумедні випадки з минулого, спільних знайомих, рідне село на Хмельниччині.

Але все має свій початок і кінець. Скоро Борис поглянув на годинник і чарівна імла минулого, що огорнула їх щойно, зникла, розтанувши, немов і не було її.

– Маю через сорок хвилин бути в управлінні. Ще встигну підвезти тебе до метро, – похмуро сказав Борис.

– Буду вдячний. З такою пикою, яку мені «нафарбували» у Марийському, маю шанс до Майдану не доїхати, – посміхнувся Артем.

– Так, звісно. – Борис заграв жовнами, вагаючись, як людина, яка хоче щось повідомити, але не може.

Вони мовчали, доки їхали у ліфті, не наважувались на продовження розмови й під час подорожі до метро. Лише зупинивши автомобіль, Борис поглянув на брата.

– Я чув, ти розлучився з Антоніною?

– Так.

– Чому?

– Так нам обом краще.

– А ця дівчина…

– Ірина. Її ім'я – Ірина.

– Просто знайома?

Артем замислився. І хоча першим поривом було погодитись на таке нейтральне і ні до чого не зобов'язуюче «просто знайома», він похитав головою.

– Спочатку так все й було, але не тепер.

– Вона ще більш навіжена, аніж ти. Артем не повірив власним вухам.

– Ти зустрічався з нею?

– Так, довелося. Коли розшукував тебе. Почув про себе багато нового.

Артем не зміг стримати посмішку. Вона така. Ніколи не приховує своїх думок і говорить все прямо, без побоювань здатись некоректною.

– За це і сподобалась.

Борис нарешті не витримав:

– Артеме, ти не розумієш чим це все закінчиться. Буде наказ стріляти на ураження. У Межигір'ї розробляється контр-терористична операція з залученням Контори і навіть армії. Щось подібне було у Празі і в Бухаресті. Десятки жертв. Я знаю, що відмовити тебе нереально, але хочу, щоб ти принаймні знав, на що йдеш.

Артем відчинив дверцята авто і подав, прощаючись, братові руку:

– Я розумію. Маю надію, лишень, що нам не прийдеться стріляти один у одного.

І пішов у ранкову мряку. Борис спостерігав за ним, доки брат не зник у темній пащі підземки, після чого припалив цигарку і крутнув кермо, вливаючись до щільного транспортного потоку.

VII

«Набат Грушевського» дзвінкою металевою нотою лунав, сповнюючи тривогою середмістя Києва, четверту добу. Його моторошна какофонія глушила усі звичні звуки сучасного міста і навіть безкінечні промови, що лунали зі сцени Майдану Незалежності. Вдень і уночі, без перерв, вихідних та святкових днів.

Імені того, хто так влучно іменував нове для столиці явище, потомки,

1 ... 124 125 126 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Європа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Європа"