Читати книгу - "Джозеф Антон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мейджор висловив згоду, що потрібен підхід, який привертав би до себе увагу. «Вам слід поїхати до Японії, присоромити їх і змусити діяти», — сказав він. Вони торкнулися теми ухвалення резолюції Співдружністю націй, аби Іран не міг вважати це питання розбіжністю в думках Сходу і Заходу. Говорили про Міжнародний суд; аби не «заганяти Іран у глухий кут», Мейджор не хотів туди звертатися. Погодилися щодо цінности зустрічі з президентом Клінтоном. Він переказав прем’єр-міністрові слова, які почув від переговорника ООН Пікко. США -ключовий чинник. Мейджор кивнув головою і поглянув на своїх помічників. «Давайте подивимося, чим ми можемо допомогти», — сказав він.
Коли новина про їхню зустріч потрапила в мас-медіа разом із заявою прем’єр-міністра про неприпустимість фетви, офіційна газета іранського режиму «Кайган» шаленіла. «Автор «Сатанинських віршів» буквально напрошується на запотиличника». Це був покер з високою ставкою. Тому намагався навмисно її підвищити; іранці також не здавалися, також не хотіли програвати. Тепер мав тільки один правильний хід. Мусив далі підвищувати ставку.
Зателефонувала Клариса й сказала, що в її груді виявили пухлину, «і це чотири шанси з п’яти за шкалою ймо-вірности раку». За шість днів їй зроблять лампектомію, а результати стануть відомі через тиждень. Голос її тремтів, проте притаманна їй стійкість усе ще не покидала її. Його це вразило до глибини душі. За кілька хвилин він перете-лефонував їй і сказав, що заплатить за будь-яке приватне лікування, за все, що буде потрібно. Вони говорили про можливість уникнути цілковитого видалення грудної залози, а тоді розповів усе те, що колись дізнався від Найджели і Томасіни про успішне лікування раку груді в лікарні Ґая, а також назвав прізвище лікаря — містер Фентіман. Недавно у «Санді таймс» на першій сторінці він знову натрапив на інформацію про лікування раку груді, й там знову згадувався Фентіман. І він подумав: Вона мусить перемогти. Вона не заслужила на таке. Вона переможе. Вони з Елізабет зроблять усе, що в їхніх силах. Проте перед лицем фатальної загрози людина завжди залишається віч-на-віч з хворобою. Зафарові також доведеться це пережити; він уже провів чотири роки у постійній тривозі за одного із батьків. А удар прийшов не з того боку, звідки він на нього чекав. Лихо нависло над «безпечною» мамою, і тепер вона у великій небезпеці. Він не міг не думати про майбутнє. Як йому створити належні умови для Зафара, якщо хлопець утратить маму? Йому доведеться жити в цьому конспіративному будинку, проте як бути зі школою, з його друзями, його життям у «реальному» світі? Чи зможе він допомогти йому загоїти рану, завдану такою страхітливою втратою?
Півжиття ти борешся за щастя під сонцем, сказав він Елізабет, опісля ти отримуєш тих п’ять хвилин сонця. Відтак тебе знову затягують у темряву, і ти помираєш. Ще не встиг він цього промовити, як йому здалося, що ці слова каже Флорі Заґойбі у «Прощальному зітханні Мавра». Літературна уява не має меж безсоромности? Ні, не має. Не має жодних меж.
Він сказав офіцерові охорони Дікові Біллінґтону про Кларису й про підозри на рак, і Дік відповів: «Авжеж, жінки вічно на щось хворіють».
Самін розповіла йому про довгу розмову з Кларисою, яка хотіла згадати давні дні. Вона була доволі бадьорою, проте скаржилася, що їй «у житті не щастить». Кларисина недуга змусила Самін подумати про свою власну смертну сутність. Вона запитала його, чи взяв би він під свою опіку її доньок, якби так сталося, що вона і їхній батько помруть.
Він відповів: авжеж, узяв би, проте вона мусить подумати про інший розвиток подій, бо небезпека загрожує і його життю.
З лікарні Бартса надійшли результати аналізів і вони виявилися дуже поганими. Клариса мала інвазивну карциному, яку можна було виявити, може, навіть ще півто-ра року тому. Неминучим є радикальне хірургічне втручання. Рак «міг» поширитися також на лімфатичну систему. Тож їй доведеться здати аналізи крови, а також візьмуть пробу легень, печінки і кісткового мозку. Вона повністю контролювала свій голос, однак страх вгадувався за кожним її словом. Ще сказала, що Зафар міцно її обнімає і мало не плаче. Їй багато коштувало змиритися з думкою про необхідність мастектомії, але що вона робитиме, коли вражені печінка і кістковий мозок? Як звикнутися з думкою про неминучість смерти?
Він зателефонував Найджелі. Вона знала лікаря, який застосовував нові технології у лікуванні раку печінки й досяг певного успіху. Це була соломинка, за яку треба хапатися, проте тільки соломинка.
На ніч привезли Зафара. Він приховував свої почуття. Його мама чинила так само перед лицем небезпеки. «Як мама?» «Добре». Ліпше було б, якби він дізнавався про новину поступово, з відповідною для свого віку швидкістю, ніж розповісти йому все одразу, посадивши його перед собою. Клариса поговорила з ним і вжила слово «рак». «Ти мені вже про це казала». Проте вона не казала.
Надійшли нові результати аналізів. Кларисина кров, легені, печінка і кістковий мозок не вражені раком. Однак це «поганий рак», сказали їй. Мастектомії не уникнути, й десять лімфовузлів також мають бути видалені. Вона хотіла почути думку іншого спеціаліста. І йому хотілося. Він покриє всі затрати. Тож вона пішла до онколога на прізвище Сікора у Гаммерсмітській лікарні, і Сікора сказав: мастектомія — необов’язкова. Після видалення пухлини вона пройде курс хіміотерапії та променевої терапії, і цього вистачить. Коли почула, що зможе зберегти свою грудь, аж посвітлішала. Для неї, вродливої жінки, калічити власну вроду видавалося нестерпним. Опісля їй довелося зустрітися з хірургом, який мав проводити операцію з видалення грудної залози, чоловіком на прізвище Лінн, що виявився негідником. Дорогенька, вмовляв він її єлейно, люба дівчинко, чому ви не погоджуєтеся на цю операцію? Він наполягав на необхідності мастектомії, заперечуючи світилу онкології Сікорі, руйнуючи віднайдену Кларисину впевненість і відгово-рюючи її від лікування в Гаммерсмітській лікарні, де вона отримала оцінені нею належним чином консультації і де працювали симпатичні їй лікарі. Вона запанікувала й була близька до істерики впродовж двох днів, аж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джозеф Антон», після закриття браузера.