Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Метаморфози 📚 - Українською

Читати книгу - "Метаморфози"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Метаморфози" автора Публій Овідій Назон. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 127 128 129 ... 133
Перейти на сторінку:
з того, що триває, життя. Хай сюди щось потрапить,

Щось хай, можливо, — туди, але в цілому — все збережеться.

Довго в однаковій постаті — я переконаний — в світі

/260/ Не потриває ніщо: до Залізного від Золотого

Так ви, віки, перейшли; перемінна й місцевостей доля.

Де під ногою земна була твердь, там я бачив розлоге

Море; де води були, там посушливі бачив я землі.

Від берегів оддалік залягали морські черепашки.

Десь на вершині гори стародавній однайдено якір.

Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало

Долом; зелені верхи після поводі в море пірнули,

Де були здавна грузькі болота — вже пустелі жагучі.

Спрагою зсушений край мокляками довкіл просякає.

/270/ Тут дає витік природа джерелам новим, а натомість

Там замикає старі. Скільки рік, лиш земля колихнулась,

Ринуло з тріщин, і скільки пропало їх, пересохло!

Так от і Лік, що в одній із розщелин землі загубився{683},

Виплив далеко відтіль, собі витік новий проробивши.

Так Ерасін, повновода ріка, то струмить під землею,

То повертається знов у руслі на поля арголідські.

Так і місійська ріка: їй і річище звичне, й верхів’я,

Кажуть, набридли — й тече вже по-іншому, ставши Каїком.

Так Аменан: то пливе, течією пісок сіканійський

/280/ Збуривши, то засихає, замуливши устя джерельні.

Хвилю, придатну колись для життя, а тепер негодящу

Котить в Еліді Анігр, бо кентаври — якщо хоча трохи

Вірити давнім співцям — в його водах колись омивали

Рани, що луком наніс їм Геракл, нерозлучний із києм.

Ну а Гіпаніс{684}, що в скіфських нагір’ях бере свій початок,

Чи не гіркий став од солі морської, колись прісноводний?

Хвилі морські омивали в минулому Фарос, Антіссу{685}

Й Тір фінікійський, та хто їх сьогодні назве островами?

Для стародавніх Левкада була суходолом суцільним,

/290/ Нині — довкіл там вода. З побережжям Італії, кажуть,

Занкла єдналась, було. Набігаючи, їх розлучила

Хвиля й на води морські понесла суходолу частину.

Хто б хотів Буру й Геліку, ахейські міста, розшукати,

Мусив би в море пірнуть: мореплавець і нині покаже,

Де під водою, на дні, проглядають похилі будівлі.

Там, де Піттеєве місто Трезен, поблизу височіє

Голий, без кущика горб. Колись чисте, рівнісіньке поле,

Нині — той горб самітний. У минулому (страшно й казати!)

Дика потуга вітрів, що в сліпих вирувала глибинах,

/300/ Прагнучи вихід найти, поривалася марно на волю,

До піднебесних висот; у сліпім підземеллі, одначе,

Не відшукавши й щілинки, куди б міг пробитися подих,

Випнула землю горбом; так міхур, коли в нього дихнути,

Так од повітря, бува, роздувається й міх, який зшито

З шкури козла. Залишився цей опух місцевості й досі,

Ставши неначе горбом, що затверднув з перебігом часу.

Прикладів безліч я згадую — бачених, чутих, та зараз

Лиш на кількох зупинюсь. Чи, скажімо, й вода найчистіша

Не зазнає перемін? Ось твоя, рогоносний Аммоне{686},

/310/ Хвиля опівдні — мов лід, а під вечір і зранку — гаряча.

Кажуть, якщо деревину занурити в Атаманійську

Річку{687} тоді, коли місяць найтонший, — згорить деревина.

Є у кіконів ріка: хто поп’є з неї, в того одразу

Каменем стане нутро; кожну річ вона в мармур оберне.

Кратіс-ріка й Сібаріс{688}, що пливуть побіч нашого краю,

Роблять волосся подібним до золота чи до бурштину.

Найдивовижніше те, що й такі ще на світі бувають

Води, котрі не тіла тільки можуть, а й душу міняти.

Хто не чував про солодку знемогу струмка Салмакіди{689},

/320/ Про ефіопських озер забуття: хто ковтне їх водиці,

Той чи шаліти почне, а чи в сон непробудний впадає.

Хто невситиму жагу в джерелі заспокоїть кліторськім, —

Вин одцуравшись, тверезий, одній лиш воді буде радий.

Може, тому що вода із гарячим вином ворогує,

Може, й тому що син Амітаона — вважають тутешні —

Вирвавши силою трав і примовок од п'яного шалу

Буйних Претід{690}, по воді розметав помічні при нестямі

Засоби — й те джерело до вина зберігає ненависть.

Інша природа в струмка лінкестійського{691}: хто з нього вип'є,

/330/ Хай небагато — ковточок води, на ногах неслухняних

Буде хитатися так, мовби чистим вином пригощався.

Місто є, назване здавна Фенеєм{692} в Аркадському краї.

Має там витік двояка вода, що вночі небезпечна:

Шкодить, коли її пити вночі; коли вдень — не завадить.

Отже, є різні всілякої дії в річках та озерах

Сили природні. Був час — мандрувала Ортігія морем;

Нині — на місці стоїть. Аргонавтів, бувало, лякали

Зіткнення скель Сімплегад, що в них піниста вклинилась хвиля,

Нині ж — незрушні вони, ще й вітрам можуть протистояти.

/340/ Так от і Етна, що полум’ям бухає з горен сірчаних,

Не палахтіла весь час і не буде весь час палахтіти.

Три тут можливі причини: земля — це істота, що має

Дихальні горла повсюди, щоб ними, вогонь видихати,

Змінює, отже, й шляхи свого дихання — з порухом кожним

Тут загородить одну, а там іншу відкриє щілину;

Далі: в найглибших печерах поривні вітри, закружлявши,

Скелі збивають, чоло до чола, й речовúну з вогненним

Сім’ям на скелі женуть — і від іскри вона пломеніє.

З часом, одначе, стихають вітри й остигають печери.

/350/ Врешті, потужні потоки смоли там беруться

1 ... 127 128 129 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метаморфози"