Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Емма

Сім'я Густава прибуває в нотаріальну контору, як і годиться, у повному складі. Всі ми, присутні, на запрошення Теодора займаємо крісла навколо столу в його значному кабінеті, оформленому в класичному стилі, з високою стелею і стінами з дерев'яних панелей  рідкісних порід.

 Для створення сприятливої до дружньої взаємодії атмосфери він пропонує нам різні напої - каву, чай, сік.

Мати Густава, Нонна в оточенні молодшого сина і доньки, розташовується навпроти мене, з протилежного від мене боку столу і величним тоном вимагає від Теодора приступити до початку процедури оголошення заповіту.

 Перед собою я бачу такі самі, як і завжди пихаті фізіономії. Нічого не змінюється. Стільки презирства в їхніх поглядах до мене, до самого процесу, через який ми тут сьогодні зібралися.

 Навіть пам'ять про власного сина і брата не здатна пом'якшити їхнє неприйняття до людини, яка була його супутником, другом, дружиною. Дивовижна недружелюбність. Мене від цього коробить. Мені хочеться якнайшвидше покинути приміщення, де царює і поширюється їхнє святенництво. Щойно прибувши сюди, мені вже хочеться якнайшвидше розв'язати проблему і швидше покинути приміщення.

Розклавши папери на столі, Теодоро негайно приступає до своїх обов'язків.

Добре поставленим, величним голосом він оголошує текст, що міститься в заповіті Густава. Він виявляється вельми лаконічним, але викликає шквал пристрастей з боку сім'ї Густава та цілковиту розгубленість з мого.

«Усе моє майно, як рухоме, так і нерухоме, заповідаю своїй цивільній дружині Еммі», - прочистивши заздалегідь горло, вимовляє адвокат. Потім натягнуто посміхається і переводить погляд з однієї особи на іншу.

Нонна обурено підтискає губи, відкриває рот і жадібно заковтує повітря, не в силах вимовити хоч слово. Вона так різко подається вперед, що її тіло мало не вивалюється з крісла.

- Ви що хочете сказати, що це все? - їй вдається з шумом зробити вдих, і фразу вона буквально видавлює із себе.

- Гадаю, так, - підтверджує юрист, - Точніше, безумовно так.

- Ти знала це, чи не так? Ти знала! - нарешті вона снисходить до того, що обдаровує мене поглядом і презирливо звертається до мене.

- Ні, звісно. Чую вперше, як і ви сьогодні, - відчуваю, як спалахує моє обличчя.

- Це обурливо! - заявляє Нонна, повертаючись до адвоката. -Неможливо, щоб заповіт було складено таким чином, що ні я, ні мої діти не можуть отримати від нього свою частку вигоди.

О так! Вигода! Ось  що її хвилює. Вигода це  її рідне.

- Заповіт було складено згідно з конкретними вимогами мого клієнта, - сухо пояснює Теодоро, що сидить на чолі столу.

- У такому разі він був несповна розуму! - підвищує голос жінка, - Я хочу, щоб заповіт виправили. Зараз же.

- Про виправлення не може бути й мови. Ви, зрозуміло, маєте право оскаржувати його, - у голосі Теодоро з'являються сталеві нотки, - але мушу вас попередити, що для цього у вас мало підстав. Мій клієнт, ваш син, був цілком при здоровому глузді в той момент, коли складав заповіт, до того ж у ньому не спостерігається жодних відхилень від норми.

- Ви нічого не знаєте про життя мого сина, про те, чим займався мій син, якщо таке стверджуєте, - заперечує Нонна. - Але це не має значення. Як я зрозуміла, у заповіті нічого конкретно не йдеться про парк раритетних гоночних автомобілів. Вони надбання нашої родини. Ця мерзота жодного стосунку до них не має. Чи є для їхнього продажу якісь юридичні перешкоди?

- Жодних. За документами Густав був власником автопарку, і Емма відсьогодні вступає у володіння майном, згідно із заповітом. Вона вільна розпоряджатися ним на свій власний розсуд. У заповіті немає жодних обмежень чи умов щодо цього, - юристу вистачає терпіння і такту спокійно відповідати, незважаючи на те, що поведінка жінки його дратує.

- Неподобство, я нічого не розумію, - Нонна вся трясеться з голови до п'ят. Без жалю на неї дивитися неможливо. 

- Не впевнена, що я сама все до кінця розумію, - повільно розтягую слова, перебуваючи в ступорі, який дуже навіть схожий на той, яким охоплена Нонна. Мені все ще не вдається впоратися з роллю єдиної спадкоємиці майна Густава. Як же це несподівано! Ніколи не думала, що цей захід обернеться для мене принизливим скандалом і черговим сплеском неприязні з боку сім'ї Густава.

- Настав час усе висловити тобі, Емма, як воно є насправді. Я всі ці роки терпіла, але зараз, коли таке, таке... з нами сталося... Ти всі ці довгі роки жила за рахунок мого сина, змією проповзла в його душу.  Але я не мій син! Зі мною цей номер не пройде. Я так цього не залишу. Ти що ж вважаєш, що можеш легко прибрати зі свого шляху і мене, і моїх дітей?

Я здогадувалася про справжнє ставлення Нонни та її сім'ї до мене, але однаково дивуюся її словам до глибини душі. Стільки злості й гніву!

- Мамо, не треба засмучуватися, - вирішує втрутитися Альберт, молодший син Нонни. Його застигле досі обличчя оживає багатозначно презирливою мімікою, мимохідь кинутою в мій бік - Я впевнений, що Емма не посміє нас обібрати як липку. Правда ж, Емма, ти не настільки дурна, щоб зважитися на це?

Я нічого не розумію, що я маю робити насправді і як виплутатися з неприємної ситуації, що склалася. Тому звертаю розгублений погляд на Теодоро - він єдиний, на чию пораду і допомогу я можу розраховувати.