Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Кобзар, Шевченко Т. Г. 📚 - Українською

Читати книгу - "Кобзар, Шевченко Т. Г."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кобзар" автора Шевченко Т. Г.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 106
Перейти на сторінку:
батько,

А за ним хлоп՚ята.

Запорожці ті хлоп՚ята,

Сини йо­го, діти,

Поміркує, за­га­дає,

Чи би­ти, чи пи­ти,

Чи тан­цю­вать; то й ушк­ва­рять,

Аж зем­ля тря­сеться.

Заспіває - заспіва­ють,

Аж ли­хо сміється.

Горілку, мед не чар­кою -

Поставцем чер­пає,

А во­ро­га, зап­лю­щив­шись,

Ката, не ми­нає.

Отакий-то наш ота­ман,

Орел си­зок­ри­лий!

І воює, і гар­цює

З усієї си­ли -

Нема в йо­го ні оселі,

Ні са­ду, ні ста­ву…

Степ і мо­ре; скрізь би­тий шлях,

Скрізь зо­ло­то, сла­ва.

Шануйтеся ж, вражі ля­хи,

Скажені со­ба­ки:

Йде Залізняк Чор­ним шля­хом,75

За ним гай­да­ма­ки».

 

Запорожець

Оце-то так! вчис­тив, нічо­го ска­за­ти: і до ла­ду, і прав­да. Доб­ре, да­лебі, доб­ре! Що хо­че, то так і втне. Спа­сибі, спа­сибі.

 

Гайдамака

Я щось не вто­ро­пав, що він співав про гай­да­маків?

 

Запорожець

Який-бо ти бевзь і справді! Ба­чиш, ось що він співав: щоб ля­хи по­гані, ска­жені со­ба­ки, ка­ялись, бо йде Залізняк Чор­ним шля­хом з гай­да­ма­ка­ми, щоб ляхів, ба­чиш, різа­ти…

 

Гайдамака

І віша­ти, і мор­ду­ва­ти! Доб­ре, єй-бо­гу, доб­ре! Ну, це так! Да­лебі, дав би кар­бо­ван­ця, як­би був не про­пив учо­ра! Шко­да! Ну, не­хай ста­ра в՚язне, більше м՚яса бу­де. По­бор­гуй, будь лас­кав, завт­ра од­дам. Ут­ни ще що-не­будь про гай­да­маків.

 

Кобзар

До гро­шей я не ду­же ла­сий. Аби бу­ла лас­ка слу­ха­ти, по­ки не ох­рип, співа­ти­му; а ох­рип­ну - ча­роч­ку, дру­гу тії ле­да­щиці-жи­виці, як то ка­жуть, та й зно­ву. Слу­хай­те ж, па­но­ве гро­ма­до!

 

«Ночували гай­да­ма­ки

В зе­леній діброві,

На при­поні пас­ли коні,

Сідлані, го­тові.

Ночували ляш­ки-пан­ки

В бу­дин­ках з жи­да­ми,

Напилися, прос­тяг­ли­ся

Та й...»

 

Громада

Цить ли­шень! здається, дзво­нять. Чуєш?.. ще раз… о!..

 

«Задз­во­ни­ли, задз­во­ни­ли!» -

Пішла лу­на гаєм.

«Ідіть же ви та молітесь,

А я доспіваю».

 

Повалили гай­да­ма­ки,

Аж стог­не дібро­ва;

Не по­вез­ли, а на пле­чах

Чумацькі во­лові

Несуть во­зи. А за ни­ми

Сліпий Во­лох зно­ву:

«Ночували гай­да­ма­ки

В зе­леній діброві».

Шкандибає, кур­ни­кає,

І гич не до речі.

«Ну лиш іншу, стар­че бо­жий!» -

З во­за­ми на пле­чах

Кричать йо­му гай­да­ма­ки.

«Добре, хлопці, на­те!

Отак! отак! доб­ре, хлопці!

А ну­те, хлоп՚ята,

Ушкваримо!»

Земля гнеться.

А во­ни з во­за­ми

Так і ріжуть. Коб­зар грає,

Додає сло­ва­ми:

 

«Ой гоп та­ки так!

Кличе Ганд­зю ко­зак:

«Ходи, Ганд­зю, по­жар­тую,

Ходи, Ганд­зю, поцілую;

Ходім, Ганд­зю, до по­па

Богу по­мо­литься;

Нема жи­та ні сно­па,

Вари ва­ре­ниці».

Оженився, за­жу­рив­ся -

Нічого не­має;

У ряд­нині рос­туть діти,

А ко­зак співає:

«І по хаті ти-ни-ни,

І по сінях ти-ни-ни,

Вари, жінко, ли­ни,

Ти-ни-ни, ти-ни-ни!»

 

«Добре! Доб­ре! Ще раз! Ще раз!»

Кричать гай­да­ма­ки.

 

«Ой гоп то­го ди­ва!

Наварили ля­хи пи­ва,

А ми бу­дем шин­ку­вать,

Ляшків-панків час­ту­вать.

Ляшків-панків по­час­туєм,

З па­нян­ка­ми по­жар­туєм.

Ой гоп та­ки так!

Кличе пан­ну ко­зак:

«Панно, пташ­ко моя!

Панно, до­ле моя!

Не со­ром­ся, дай ру­ченьку,

Ходім по­гу­ляй­мо;

Нехай лю­дям ли­хо сниться,

А ми заспівай­мо.

А ми заспівай­мо,

А ми посідай­мо,

Панно, пташ­ко моя,

Панно, до­ле моя!»

 

«Ще раз, ще раз!»

 

«Якби та­ки або так, або сяк,

Якби та­ки за­по­розький ко­зак,

Якби та­ки мо­ло­дий, мо­ло­дий,

Хоч по хаті б по­во­див, по­во­див.

Страх мені не хо­четься

З ста­рим дідом мо­ро­читься.

Якби та­ки...»

 

«Цу-цу, ска­жені! сха­меніться!

Бач, роз­хо­ди­ли­ся! А ти,

Стара со­ба­ко, де б мо­литься,

Верзеш тут по­гань. От чор­ти!»

Кричить ота­ман. Опи­ни­лись;

Аж цер­ков ба­чать. Дяк співа,

Попи з ка­ди­ла­ми, з кро­пи­лом;

Громада - ніби не­жи­ва,

Анітелень… Поміж во­за­ми

Попи з кро­пи­ла­ми пішли;

За ни­ми ко­рог­ви нес­ли,

Як на Ве­лик­день над пас­ка­ми.

«Молітесь, братія, молітесь! -

Так бла­го­чин­ний76 на­чи­на:-

Кругом свя­то­го Чиг­ри­на

Сторожа ста­не з то­го світу,

Не дасть свя­то­го роз­пи­нать.

А ви Ук­раїну хо­вай­те:

Не дай­те ма­тері, не дай­те

В ру­ках у ка­та про­па­дать.

Од Ко­на­ше­ви­ча77 і досі

Пожар не гас­не, лю­де мруть,

Конають в тюр­мах, голі, босі…

Діти нех­ре­щені рос­туть,

Козацькі діти; а дівча­та!..

Землі ко­зацької кра­са

У ля­ха в՚яне, як перш ма­ти,

І не­пок­ри­тая ко­са

Стидом січеться; карі очі

В не­волі гас­нуть; роз­ку­вать

Козак сест­ру свою не хо­че,

Сам не со­ро­миться ко­нать

В ярмі у ля­ха… го­ре, го­ре!

Молітесь, діти! страш­ний суд

Ляхи в Ук­раїну не­суть -

І за­ри­да­ють чорні го­ри.

Згадайте пра­вед­них гетьманів:

Де їх мо­ги­ли? де ле­жить

Останок слав­но­го Бог­да­на?

Де Ост­ря­ни­ци­на стоїть

Хоч би убо­гая мо­ги­ла?

Де На­ли­вай­ко­ва?78 не­ма!

Живого й мерт­во­го спа­ли­ли.

Де той Бо­гун, де та зи­ма?

Інгул що­зи­му за­мер­зає -

Богун не вста­не за­га­тить

Шляхетським тру­пом.79 Лях гу­ляє!

Нема Бог­да­на - чер­во­нить

І Жовті Во­ди,80 й Рось зе­ле­ну.

Сумує Кор­сунь ста­ро­ден­ний:

Нема жур­бу з ким поділить.

І Альта пла­че: «Тяж­ко жи­ти!

Я сох­ну, сох­ну… де Та­рас?

Нема, не чуть… не в батька діти!»

Не плач­те, братія: за нас

І душі пра­вед­них, і си­ла

Архістратига Ми­хаїла.

Не за го­ра­ми ка­ри час.

Молітесь, братія!»

 

Молились,

Молились щи­ро ко­за­ки,

Як діти, щи­ро; не жу­ри­лись,

Гадали теє… а зро­би­лось -

Над ко­за­ка­ми хус­точ­ки!

Одно доб­ро, од­на сла­ва -

Біліє хус­ти­на,

Та й ту знімуть…

А ди­якон:

«Не­хай во­рог ги­не!

Беріть ножі! ос­вя­ти­ли».

Ударили в дзво­ни,

Реве гаєм: «Освя­ти­ли!»

Аж сер­це хо­ло­не!

Освятили, ос­вя­ти­ли!

Гине шлях­та, ги­не!

Розібрали, заб­ли­ща­ли

По всій Ук­раїні.81

ТРЕТІ ПІВНІ 82

 

 

Ще день Ук­рай­ну ка­ту­ва­ли

Ляхи ска­жені; ще один,

Один, ос­танній, су­му­ва­ли

І Ук­раїна, і Чиг­рин.

І той ми­нув - день Ма­ковія,

Велике свя­то в Ук­раїні.

Минув - і лях, і жи­до­вин

Горілки, крові упи­ва­лись,

Кляли схиз­ма­та, роз­пи­на­ли,

Кляли, що нічо­го вже взять.

А гай­да­ма­ки мовч­ки жда­ли,

Поки по­ганці ля­жуть спать.

Лягли, і в го­ло­ви не кла­ли,

Що вже їм завт­ра не вста­вать.

Ляхи зас­ну­ли, а іуди

Ще лічать гроші уночі,

Без світла лічать ба­риші,

Щоб не по­ба­чи­ли, бач, лю­де.

І ті на зо­ло­то ляг­ли

І сном не­чис­тим задріма­ли.

Дрімають… навіки бо­дай задріма­ли!

А тим ча­сом місяць пли­ве ог­ля­дать

І не­бо, і зорі, і зем­лю, і мо­ре

Та гля­нуть на лю­де, що во­ни мо­то­рять,

Щоб бо­гові вранці про те роз­ка­зать.

Світить біло­ли­ций на всю Ук­раїну,

Світить… а чи ба­чить мою си­ро­ти­ну,

Оксану з Вільша­ни, мою си­ро­ту?

Де її мор­ду­ють, де во­на вор­кує?

Чи знає Яре­ма? чи знає, чи чує?

Побачимо потім, а те­пер не ту,

Не ту заспіваю, іншої заг­раю;

Лихо - не дівча­та -

1 ... 12 13 14 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кобзар, Шевченко Т. Г.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кобзар, Шевченко Т. Г."