Читати книгу - "Камінний господар, Леся Українка"

Дон Жуан

Я тут, сеньйоре де Мендоза.

Прийшов подякувать за веледушність,

колись мені показану. Тепер

я рівня вам. Либонь, се вам відомо?

Командор мовчки добуває свою шпагу, Дон Жуан свою, і вступають в бій. Донна Анна скрикує.

Командор

(оглядаючись на неї)

Я вам наказую мовчати.

Дон Жуан коле його в шию, він падає і вмирає.

Дон Жуан

Край!

(Обтирає шпагу плащем командоровим).

Анна

(до Дон Жуана)

Що ви зробили!

Дон Жуан

Що? Я подолав

сперечника у чеснім поєдинку.

Анна

Сього за поєдинок не признають,-

ви будете покарані за вбивство.

Дон Жуан

Мені се байдуже.

Анна

Але мені

не байдуже, щоб тут мене взивали

подвійною вдовою - і по мужу,

і по коханцю!

Дон Жуан

Я ж іще не був

коханцем вашим.

Анна

Сеє знаєм ми,

та хто ж тому повірить! Я не хочу

з іменням зрадниці, з печаттю ганьби

зостатися у сім гнізді осинім.

Дон Жуан

Втікаймо вкупі!

Анна

Ви ума збулися?

Се значить взяти камінь у дорогу!

Ідіть від мене, бо інакше зараз

я крик здійму й скажу, що ви хотіли

мене збезчестити, зрадецьки вбивши

сеньйора де Мендоза.

Дон Жуан

Донно Анно,

ви можете сказати се?!

Анна

(твердо)

Скажу.

Дон Жуан

А що, як я скажу, що ви були

коханкою і спільницею вбивства?

Анна

Се не по-лицарськи.

Дон Жуан

А ви, сеньйоро,

по-якому збираєтесь робити?

Анна

Я тільки боронюся. І як ви

от зараз підете із сього дому,

я всім скажу і всі тому повірять,

що тут були розбійники, та й годі.

Дон Жуан стоїть в непевності.

Ну що ж? Либонь, нема про що вам думать?

Дон Жуан мовчки вилазить вікном. Анна дивиться якусь хвилину в вікно, ждучи, поки він далеко одійде. Потім бере із скриньки покраси, викидає їх у вікно і здіймає голосний крик.

Розбій! Розбій! Рятуйте! пробі! люди!

На крик її збігаються люди, вона падає, нібито зомліла.

Кладовище в Мадріді. Пам’ятники переважно з темного каменю, суворого стилю. Збоку - гранітна каплиця стародавнього будування. Ні ростин, ні квітів. Холодний, сухий зимовий день. Донна Анна в глибокій жалобі повагом іде, несучи в руках срібний нагробний вінець. За нею йде стара дуенья. Обидві надходять до могили, де стоїть пам’ятник командорові - велика статуя з командорською патерицею в правиці, а лівицею оперта на меч з розгорненим над держалном меча сувоєм. Анна мовчки стає на коліна перед могилою, кладе вінець до підніжжя статуї і перебирає чітки, ворушачи устами.

Дуенья

(діждавшись, поки Анна раз перебрала чітки)

Я насміляюся прохать сеньйору

дозволити мені зайти на хвильку,

зовсім близенько, тут-таки, при брамі,

до родички позичить рукавичок,-

я їх забула дома, на нещастя,

а холод лютий.

Анна

Се не випадає,

щоб я лишилась тут на самоті.

Дуенья

Моя сеньйоро милостива! Пробі

таж я стара, гостець мене так мучить!

Сеньйора бачить, як напухли руки?

Я, далебі, від болю ніч не спала.

Анна

(глянувши на руки дуеньї)

А справді, спухли. Ну, вже добре, йдіть,

лиш не баріться.

Дуенья

Буду поспішати.

Моя сеньйора - янгол милосердя!

(Відходить).

Ледве дуенья відійшла, з-за близького пам’ятника з’являється Дон Жуан. Анна схоплюється на рівні ноги.

Дон Жуан

Нарешті я вас бачу!

Анна

Дон Жуане!

Се ви мою дуенью підкупили?

Дон Жуан

Ні, я улучив мить. А хоч би й так,

то ви сами були б із того винні.

Анна

Я?

Дон Жуан

Ви. Бо хто ж примушує мене

годинами блукать по кладовищі,

вас виглядаючи? І лиш на теє,

щоб я мав щастя бачити, як ви

під охороною дуеньї тута

читаєте нещирі молитви

на гробі «незабутнього»…

Анна

(спиняє його рухом руки)

Стривайте.

Ніхто вас не примушує - се перше,

а друге - молитви мої правдиві,

бо сталась я, хоча і мимоволі,

причиною до смерті чоловіка,

що поважав мене й любив.

Дон Жуан

Сеньйоро,

поздоровляю! Успіхи великі!

Анна

В чому?

Дон Жуан

У лицемірстві.

Анна

Я не мушу

такого вислухати.

(Раптово рушає геть).

Дон Жуан

(удержуючи її за руку)

Донно Анно!

Я не пущу вас!

Анна

Я кричати буду.

Дон Жуан

(випускає її руку)

Я вас благаю вислухать мене.

Анна

Як ви покинете свій тон вразливий,

я згоджуюсь. Але кажіть коротко,

бо ще надійде хто, а я не хочу,

щоб нас побачили удвох.

Дон Жуан

Дивую,

для чого вам сі пута добровільні!

Я думав - от уже розбився камінь,

тягар упав, людина ожила!

Та ні, ще наче ствердла та камінна

одежа ваша. Дім ваш - наче вежа

під час облоги: двері на замках,

а заздрі жалюзі не пропускають

ні променя, ні погляду. Всі