Читати книгу - "Джозеф Антон"

Антонія Фрейзер і Гарольд Пінтер принесли йому примірник Гарольдових віршів, що вийшли обмеженим накладом. (Якби Гарольд мав номер вашого факсу, час від часу ви одержували б його вірші й мусили б їх якнайшвидше хвалити. Один з віршів називався «Лен Гаттон» на честь великого англійського крикетиста. Я бачив Лена Гаттона / в його найкращий час / Ще раз / Ще раз/ Ще раз. Ось так. Гарольдів найліпший друг, драматург Саймон Ґрей, знехтував його віршем і не надіслав на нього належного коментаря, тож Гарольд зателефонував і дорікав йому. «Вибач, Гарольде, — сказав Саймон. — Ніяк не можу його дочитати». Містер Пінтер не зрозумів жарту.)

Знаного алжирського письменника і журналіста Тагара Джаута вбито вистрілом у голову — третій великий інтелектуал, після Фараґа Фауди в Єгипті й Уґура Мумку в Туреччині, пішов з життя упродовж року. Він намагався привернути увагу західної преси до цих випадків, проте нікого це, здається, не цікавило. Тим часом його власна кампанія пробуксовувала. Крістофер Гітченс почув від британського посла у Вашингтоні сера Робіна Реніка, що зустріч з Клінтоном відбудеться не раніше ніж восени. Френсіс і Кармел часто сварилися між собою, а тоді ще і його діймали. Він поділився з ними своїм майже відчаєм і наполягав на пожвавленні роботи — тож вони об’єднали свої зусилля.

Поїхав удруге до Парижа, щоб виступити на зібранні Загальної академії культури у розкішній залі Лувру, повній позолоти, фресок і письменників: Елі Візель, Воле Соїнка, Яшар Кемаль, Адоніс, Ісмаїл Кадаре, Синтія Озік. і Умберто Еко. Він щойно написав на роман Еко «Маятник Фуко» найрозгромнішу рецензію, яку він коли-небудь писав на якусь книжку. Еко швидко попрямував до нього і був надзвичайно люб’язним. Він розпростер руки й вигукнув: «Рушді! Я — Еко, що пише дурниці!» Надалі вони навіть дуже добре ладнали. (З часом об’єднали свої сили з Маріо Варґасом Льосою й утворили літературну трійцю, яку Еко назвав трьома мушкетерами, бо «спочатку ми були ворогами, а тепер стали друзями». Варґас Льоса критикував Салмана за його лівацтво, Еко критикував Маріо за його надмірний ухил управо, а Салман критикував творчість Еко, проте, зустрівшись, вони одразу порозумілися. Три мушкетери успішно діяли в Парижі, Лондоні та в Нью-Йорку.)

Заходи безпеки виявилися до безглуздости надмірними. Хороші хлопці з RAID змусили Лувр того дня зачинитися. Всюди впадали в око люди з автоматами. Йому не дозволяли стояти біля вікон. А коли настав обідній час і письменники покрокували до скляної піраміди, спроектованої І.М.Пеєм, щоб спуститися униз на ленч, хлопці з RAID змусили його сісти в авто, що проїхало, може, яки-хось сто метрів до піраміди від крила Лувру, де зібралася Академія; навколо авто йшли озброєні чоловіки у дзеркальних сонцезахисних окулярах, зі зброєю напоготові. Якесь божевілля, та й годі; йому стало ніяково.

У кінці дня служби безпеки поінформували його, що міністр внутрішніх справ Шарль Паскуа не надав йому дозволу провести ніч у Франції, бо це надто затратно. Проти чого він заперечив і сказав, що йому запропонували переночувати у своїх помешканнях Барнар-Анрі Леві, Бернар Кушнер і Крістін Окран, а ще у будинку доньки Жака Ланґа Каролін, тож їм це нічого не коштуватиме. Ну, річ у тому, що ми виявили певну загрозу щодо вас, ми просто не зможемо Гарантувати вам безпеку. Навіть Спеціальна служба не повірила в такі вигадки. «Вони обов’язково поділилися б своєю інформацією з нами, Джо, — сказав Френк Бішоп, — а вони цього не зробили». Каролін Ланґ сказала: «Якщо ви маєте бажання протистояти наказу RAID, то ми влаштуємося тут, у Луврі, поприносимо постелі й вино, приведемо друзів». Це була забавна й зворушлива задумка, проте він відмовився: «Якщо я таке утну, то вони мене більше не пустять до Франції». Відтак стало відомо, що Крістофер Маллабі відмовив йому в ночівлі в посольстві; але чи то британцям, чи французам удалося вмовити «Бритіш еарвейз» перевезти його назад до Лондона. Тож уперше за чотири роки він полетів у літаку без жодних заперечень з боку екіпажу чи пасажирів — багато хто з них підходив до нього й висловлював свою солідарність, співчуття й підтримку — і це на літаку БЕ. Тим не менше після приземлення представник «Бритіш еарвейз» заявив, що переліт вони дозволили тільки під тиском французьких властей «на місцевому оперативному рівні», й надалі вони вживуть заходів «з недопущення цього в майбутньому».

«U2» у рамках свого ґрандіозного турне з альбомом «Зооропа» прибули на стадіон «Вемблі», тож Боно зателефонував йому і запитав, чи не має він бажання вийти на сцену. Гурт «U2» хотів висловити свою підтримку, а це була чи не найкраща нагода, про яку тільки можна мріяти. Дивовижно, проте Спеціальна служба не заперечувала. Можливо, вони вважали, що на концерт «U2» прийде небагато ісламістських терористів, або ж вони просто хотіли подивитися їхнє шоу. Він узяв Зафара й Елізабет із собою, і впродовж першої частини шоу вони сиділи на стадіоні й слухали концерт. Коли він підвівся, щоб іти за куліси, Зафар сказав: «Тату, не співай». Він не мав жодного наміру співати, та й хлопцям з «U2» цього не хотілося, але щоб подражнити свого сина-під-літка, він сказав: «А чому б не заспівати? Музиканти — хороші, ірландська ж група, до того ж зібралося вісімдесят тисяч людей, то. я, може, і заспіваю». Зафар захвилювався. «Тату, ти не розумієш, — сказав він. — Якщо ти заспіваєш, то я крізь землю провалюся».

За кулісами він знайшов Боно у спорядженні Макфісто — у костюмі із золотистої парчі, з вибіленим обличчям і невеличкими червоними ріжками з оксамиту, і за кілька хвилин вони придумали коротенький діалог, який мали розіграти на сцені. Боно вдаватиме, що саме телефонує йому на стільниковий телефон, і під час їхньої розмови він мав вийти на сцену. Коли ж він таки вийшов, то зрозумів, що таке вісімдесят тисяч людей, які підбадьорюють тебе вигуками. Авдиторія на творчих вечорах — або ж навіть якщо взяти великий гала-вечір канадського ПЕН-клубу в Торонто — все ж таки не така численна. Дівчата не вилазять хлопцям на плечі, та й зі сцени у натовп ніхто не стрибає. Навіть на найкрутіших літературних акціях біля мікшера танцює щонайбільше дві супермоделі. Тут інші масштаби.

Коли він писав роман «Земля під її ногами», для нього виявилося дуже корисним мати уявлення про те, як