Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або"

Був також один дідок, бездітний удівець, який мав хобі: грамофонні платівки. Схоже, вони були його єдиною радістю в житті. Колись він економив на їжі тільки для того, щоб придбати нову платівку з класичною музикою. Певна річ, вони відмовили йому в «допомозі» на грамплатівки; як-не-як, а це «предмет особистої розкоші». Але на тих-таки зборах люди проголосували за пару золотих скоб для кривих зубів Міллі Буш — чиєїсь потворної малої восьмирічної доньки, — що було оформлено, як «медична потреба». Заводський психолог сказав, що бідна дівчинка здобуде комплекс меншовартості, якщо їй не вирівняти зубів. А дідок, що любив музику, почав пиячити і так пустився берега, що його нечасто можна було побачити у притомному стані. Та, здається, одне він дуже добре запам’ятав. Одного вечора, насилу пересуваючись вулицею, він побачив Міллі Буш, розмахнувся і кулаком вибив їй усі зуби. Всі до єдиного.

Усі ми — хто більше, хто менше, — почали пиячити.

Не питайте, де ми брали на це гроші. Коли всі нормальні розваги заборонено, завжди є спосіб роздобути грошей на неблагопристойні втіхи. Ви не вдиратиметесь у продовольчу крамницю під покровом темряви і не викрадатимете у вашого сусіда гроші, щоб купити класичні симфонії чи вудку, але майже напевно зробите це, щоб напитися до нестями і забутися. Вудка? Мисливська зброя? Фотоапарати? Хобі? У «допомозі на розваги» було відмовлено всім. «Розваги» — це перше, що вони заборонили. Адже не прийнято і навіть ганебно протестувати, коли хтось просить вас відмовитися від чогось, що дає вам задоволення. Навіть «допомогу на тютюн» урізали до двох пачок на місяць; а все тому, як пояснили нам, що ці гроші слід спрямувати у фонд молока для дітей. Діти були єдиним виробничим показником, який не знизився, а навпаки, зріс і далі продовжував збільшуватися. Оскільки люди більше не мали чого робити, дитина була тягарем не їхнім, а «родини». Фактично, найкращим шансом отримати надбавку до зарплати та короткий спочинок була «допомога на дитину». Або дитина, або серйозна хвороба.

Ми досить швидко збагнули суть цього плану. Кожному, хто поводився по-чесному, доводилось у всьому собі відмовляти. Він утрачав смак до будь-яких розваг, знехотя покурював тютюн за кілька центів або жував гумку, весь час переймаючись, щоб комусь раптом ці кілька центів не знадобилися більше, ніж йому. Він соромився кожної ложки спожитої їжі, думаючи про те, чиєю наднормовою працею її оплачено, знаючи, що ця їжа не належала йому за правом, маючи жалюгідне бажання радше бути ошуканим, а не ошуканцем, вахлаком, а не кровопивцею.

Він не одружувався, не допомагав своїм рідним і не створював «родині» додаткових проблем. Крім того, якщо він іще зберігав бодай якесь почуття відповідальності, то не міг одружитись або дати життя дітям у світі, де нічого не міг спланувати, пообіцяти і ні на що не міг розраховувати.

Але на вулицю до ледачих і безвідповідальних прийшло свято. Вони народжували дітей, створювали неприємності дівчатам, звозили з усієї країни своїх нікчемних родичів, незаміжніх вагітних сестер заради додаткової «допомоги за непрацездатністю». У них виявляли більше хвороб, ніж їх знав лікар, вони псували свій одяг, меблі, будинки — чорт забирай, «родина» за все платить! Вони знаходили набагато більше способів нахапатися злигоднів, ніж можна було уявити, вони довели це до рівня мистецтва і це був єдиний притаманний їм талант.

Допоможи нам, Боже, мем! Ви розумієте, що ми нарешті збагнули? Ми збагнули, що є закон, згідно з яким ми повинні були жити, моральний кодекс, як вони його називали, і цей закон карав тих, хто його дотримувався. Що більше людина намагалася його дотримуватися, то більше потерпала; а що спритніше обходила, то більше натомість отримувала. Чесність порядної людини була інструментом у руках підлотника. Чесний платив, а шахрай користувався. Чесний програвав, ошуканець вигравав. Чи довго люди могли залишатися добрими за таких законів? Коли ми починали працювати, всі були досить чесні хлопці. Пройдисвітів серед нас було небагацько.

Ми знали своє діло й пишалися тим, що працюємо на найкращому заводі країни, куди Старнс наймав обранців з-поміж робітничого класу. Через рік після запровадження плану серед нас не залишилося жодної чесної людини. Оце й було те саме зло, оте пекельне зло, яким лякають проповідники, хоча всі думають, що ніколи не натраплять на нього в житті. Річ не в тому, що план заохочував купку покидьків, а в тому, що перетворював на покидьків порядних людей, — і нічого іншого він породити не міг. І це називалося моральним ідеалом!

Тож заради чого нам було працювати? Заради любові до наших ближніх? Яких ближніх? Пройдисвітів, волоцюг і захребетників, яких ми бачили навколо себе? А чи були вони ошуканці чи просто нездари, чи не хотіли працювати або не вміли, — яка нам була різниця? Якщо нас було поставлено в залежність від їхньої вигаданої чи реальної неспроможності, скільки ми могли це терпіти? Ми не мали як довідатися про їхні справжні здібності, ми не мали способу контролювати їхні потреби. Лише знали, що ми — тяглова худоба, яка тупо товчеться в якомусь місці, що нагадувало напівлікарню-напівбойню, місці, непристосованому ні до чого, крім неспроможності, катастрофи і хвороби. Ми були скотиною, яку зігнали задовольняти чиїсь потреби.

Любити ближнього свого? Саме тоді ми вперше в житті навчилися ненавидіти своїх ближніх. Ми стали ненавидіти їх за кожен з’їдений ними шматок їжі, за кожне отримане задоволення, за нову сорочку чоловіка, за другий капелюшок дружини, за відпочинок чиєїсь родини, за свіжу фарбу на чужому будинку. Тому що все це відібрали в нас, за це заплатили ми своїми злигоднями і своїм голодом. Ми почали шпигувати одне за одним, і кожен сподівався впіймати когось на брехні про потреби, щоб на наступних зборах урізати його «допомогу». У нас завелися донощики, які інформували про людей, навушничали, що хтось якогось недільного дня приніс на свій сімейний стіл індика, купленого зазвичай за гроші від картярського виграшу. Ми почали втручатись у життя одне одного. Ми провокували родинні чвари, щоб змусити виїхати деяких родичів. Щоразу, коли якийсь хлопець починав серйозні стосунки з дівчиною, ми робили його життя нестерпним, — було зруйновано чимало заручин.

Ми не