Читати книгу - "Стів Джобс"

дуже перспективну можливість. HP й декілька інших компаній почали виробляти пристрій, який міг записувати аудіо-CD, але Джобс тоді заявив, що Apple має зосередитися радше на відео, а не на музиці. Крім того, Стів Джобс агресивно наполягав, щоби комп’ютер і Mac позбувся стандартного дисковода і, натомість, використовував куди більш елегантний дисковий пристрій, який зовні виглядав як звичайна щілина. Це зробило неможливим використання CD-записувачів, які спершу виготовлялися у лотковому форматі.

— Поїзд пішов… — казав Джобс про упущену можливість. — Нам треба було його доганяти, і то дуже швидко.

Ознакою інноваційної компанії є не лише першість у впровадженні нових ідей, але й уміння, опинившись позаду, знову виходити в лідери.

iTunes

Дуже швидко Джобс усвідомив, що музичний сегмент також дуже перспективний. У 2000 році люди вже активно копіювали музику з аудіодисків на свої комп’ютери або ж скачували її з файло-обмінних ресурсів, таких як Napster, та записували свої улюблені збірки на чистих CD. Того року у Сполучених Штатах було продано 320 мільйонів чистих компакт-дисків. Тоді як населення країни — лише 281 мільйон осіб. Це означало, що частина людей дуже активно записувала CD, в той час як Apple залишався поза тим процесом.

— Я чувся цілковитим бовдуром, — признався Джобс Fortune. — Здавалося, що ми все проґавили. Щоби наздогнати інших, треба було дуже важко працювати.

Джобс укомплектував іМас CD-записувачем, але цього було не досить. Змога легко перемістити музику з CD на комп’ютер, мати можливість її організувати, а потім записувати улюблені пісні — ось що було його метою. Інші компанії вже робили програми, що допомагали впорядковувати музичну колекцію, але вони були складні та незручні. Одним з талантів Джобса було вміння уважно спостерігати за ринками з продукцією другого ешелону. Він глянув на музичні програми, що були доступні на той час, — Real Jukebox, Windows Media Player, а також програму, якою HP укомплектовував свої пишучі CD-пристрої.

— Вони були настільки складні! Потрібно було бути генієм, щоби розібратися хоча б у половині їх властивостей.

Саме тоді з’явився Білл Кінкейд, колишній інженер-програміст з Apple. Він їхав на змагання у Вілоуз (штат Каліфорнія), де збирався взяти участь у перегонах на своєму фордівському боліді, та слухав Національне громадське радіо. Він почув повідомлення про портативний цифровий музичний плеєр Rio, який міг відтворювати пісні у форматі MP3. Він поперхнувся, коли журналіст сказав щось в такому дусі: «Користувачі Macintosh, не радійте передчасно, бо цей плеєр не сумісний з вашими комп’ютерами».

— Ну, я вам покажу «несумісний»! — промовив про себе Кінкейд.

Програму, що дозволила би організовувати на комп’ютерах Macintosh музику з Rio-плеєра, Кінкейд збирався створити за допомогою своїх товаришів Джефа Робіна та Дейва Гелера, також колишніх програмістів з Apple. У результаті з’явилася програма SoundJam. У липні 2000 року, коли Джобс підштовхував свою команду швидше розробити програму для елементарних операцій з музикою, Apple неочікувано купила SoundJam, й таким чином повернула їхніх творців назад, у лоно компанії. (Всі троє лишилися працювати в Apple, а Робін Кінкейд наступних десять літ і далі займався розвитком програм для музики, очолюючи в компанії відповідне відділення. Джобс дуже боявся його втратити, тож якось дозволив журналісту з Time взяти у того інтерв’ю лише після обіцянки, що часопис не друкуватиме прізвище Робіна.)

Джобс особисто працював із ними над перетворенням SoundJam у виріб Apple. Програма мала безліч різних властивостей, а отже, працювати з нею було не надто просто. Джобс вимагав, щоби її зробили простішою та приємнішою у користуванні. Замість заповнювати різні графи: пісня, виконавець, альбом у віконці для пошуку, Джобс наполіг, щоби там лишилася тільки одна графа, а пошук би відбувався за введеними там будь-якого роду ключовими словами. Від iMovie вони запозичили модний металічний вигляд, а також частково ім’я. Нову програму назвали iTunes.

Джобс представив iTunes у січні 2001 на виставці Macworld, як частину стратегії цифрового центру. Власники Mac могли користуватися програмою безкоштовно.

— Долучайтеся до музичної революції з iTunes, і ви відчуєте, що ваші музичні пристрої стануть після цього набагато цінніші, — завершив Стів Джобс під оплески.

Рекламним гаслом iTunes стали слова: «Конвертуй. Вибирай. Записуй».

Того ж дня, після обіду, Джобс також зустрівся з Джоном Маркофом, журналістом з New York Times. Інтерв’ю йшло кепсько, але під кінець Джобс сів за свій Mac і продемонстрував iTunes.

— Це нагадує мені мою юність, — сказав Стів Джобс, показуючи на екран, де мережилися психоделічні узори. А потім розповів про часи, коли був на «ти» із наркотиками. Вживання ЛСД було одним із двох чи трьох найважливіших у його житті досвідів, розповідав він журналісту. Люди, які не приймали ЛСД, за словами Джобса, ніколи не зможуть його повністю зрозуміти.

iPod

Наступним кроком у стратегії цифрового центру була розробка портативного музичного плеєра. Новий пристрій міг би використовуватися у тандемі з iTunes, це дозволяло зробити його значно простішим. Складні завдання виконувались би на комп’ютері, а прості — на плеєрі. Так народився iPod, пристрій, з появою якого Apple. почала своє перетворення з виробника комп’ютерів на найдорожчу в світі компанію.

Джобса цей проект особливо захоплював, адже він сам дуже любив музику. Ті музичні плеєри, що вже були на ринку, як він уважав, мало чого були варті. Філ Шиллер, Джон Рубінштайн та решта команди у цьому з ним погоджувалися. Працюючи над iTunes, вони нівроку побавилися з Rio та іншими програвачами, на чию адресу пролунало чимало «теплих слів».

— Ми сиділи навколо та побивалися: «Що за непотріб!» — пригадує Шиллер. — Неможливо було розібратися, як ними користуватися, до того ж у плеєрі поміщалося не більше шістнадцяти пісень.

Восени 2000 року Джобс почав їх підганяти з тим плеєром, але Рубінштайн відповів, що вони ще не мали всіх необхідних деталей. Він попросив Джобса зачекати. За кілька місяців Рубінштайн зумів підігнати підходящий невеликий рідкокристалічний екран і літієво-полімерний акумулятор. Найскладнішим завданням виявилося добути диск-накопичувач інформації, який був би доволі малий, але водночас мав достатньо пам’яті, щоби зробити плеєр кращим за своїх попередників. У лютому 2001-го Рубінштайн поїхав у відрядження до Японії, щоби відвідати там постачальників Apple.

У кінці однієї зустрічі в Toshiba інженери згадали про свій новий виріб, над яким у лабораторії все ще працювали. Пристрій мав бути готовий до червня того року, але вони не дуже знали, що з ним робити. То був маленький, десь п’ятисантиметровий у діаметрі