Читати книгу - "Olya_#1"

276
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Olya_#1" автора Володимир Худенко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 133 134 135 ... 146
Перейти на сторінку:
ви зробили якісь висновки з моєї балаканини.

Лейтенант посерйознішав, але позирав на Ольгу так само досить дружньо.

— Я в загальних рисах знаю, що таке «крюк», — почав він. — Доводилось стикатись… В усякому разі — в контексті трепанації.

Оля уважно вгляділась у його дещо дівчаче лице, в дружній, але напрочуд серйозний погляд сіро-зелених очей.

— Решту я, зізнаюсь, мало зрозумів, — вивів він. — Окрім того, що фрази на кшталт «сегменти» та «деконструкція площини» походять з ужитку професійних криптографів. Я ж казав — нас трохи цьому навчали…

Оля вглядалась в його лице.

Так, він більш стелепний, ніж Асланоглу…

Цікаво — наскільки?

— Ви зрозуміли, що я близька до розв’язання ситуації, — констатувала Оля.

- Із цих ваших фраз? — лейтенант повів плечем і взявся правицею за лівий лікоть. — Власне — не певен. Але мені відомо, що таке «лід» — колись перехоплювали човник із цілою купою таких контейнерів…

Непогано, непогано…

— Проте головне, що я зрозумів із вашої розмови… — він примружився. — Це те, що не варто сумніватись у вашій компетенції.

— У моїй компетенції?

Оля дещо глузливо всміхнулась.

— Правильніше було б сказати — у ваших здібностях… Талантах.

Він звеселів, немовби знайшов урешті потрібне слово і неуважно клацнув пальцями.

Олі все більш подобалась ця гра — клята професійна жага…

— Через те, що я вжила вирази на кшталт «крюк», «лід» та «деконструкція площини»? — повела вона, так само глузливо всміхаючись.

Не глузливо навіть, а… з викликом.

— О, ні… — Кайл відчайдушно замотав головою.

Він склав руки на грудях і, озирнувшись, обіперся плечем об вітрину.

— Через те, що ви вжили іншу фразу. Одну.

Он ти який! Ну-ну, подивимось…

— Яку ж саме?

— Nichego, ne obrashchaj…

Кайл затнувся і раптом голосно розсміявся.

Але незлобиво.

— Воля ваша, — продовжив він, — але я вперше бачу…

Він почав загинати пальці…

— Росіянина-офіцера. Росіянина-військового. Росіянина — криптографа корпорації. І зрештою — росіянина на «Руанді». Думаю, ви в курсі, що на цей корабель було непросто потрапити… навіть людям не вашої нації.

Олі дуже сподобалось те, що лейтенант не ховає каменюки за пазухою, а каже просто як є.

— Якщо я просто вивчила мову? Сучасні інфопакети знівелюють будь-який акцент…

— О, ні-ні, — він розкуто махнув рукою. — Ніхто не буде вивчати цю мову просто так — я таких людей нині не знаю. Власне, я також її не знаю — ми просто проходили військову історію, часто-густо користуючись, гм… давнішими матеріалами… Значення того, що ви хотіли сказати, я зрозумів скоріше з контексту.

Він задумався.

- І, до речі, про акцент, — продовжив. — Я звичайно, не бозна-який знавець, але, по-моєму, він у вас не роскосмосівський. Те, що ми чули в архівних дрімах, звучало дещо інакше. Може, щось схоже і є, але…

Він повів рукою і Оля подумала: «Непогано, чорт би тебе забрав».

— А значить, ви з планетарної Росії, і значить, це ваша рідна мова — ви її не вивчили. Бо аби ви її вчили, то вчили б її найпоширеніший варіант — той, на якому свого часу розмовляла чверть галактики.

— Роскосмосівське шипіння, — байдуже вивела Оля.

— От-от. А якщо ви етнічна росіянка, то далі зовсім просто. Етнічна росіянка могла потрапити в лави Skytek, отримати погони лейтенанта СБ ООН та полетіти на цьому кораблі лише в одному випадку. Якщо вона володіє якимись просто-таки немислимими талантами у своїй справі. Якусь родинну протекцію абощо я, вибачайте, відкидаю — у вашому випадку це щось надто екстраординарне…

— Тут ви помилились, — розсміялася Оля.

— Та ну?

— На жаль, — сміючись, розвела руками.

Кайл також сміявся — зовсім добродушно.

— Мій чоловік розробляв цей корабель.

— Серйозно?

Оля кумедно кивнула.

— Ну тут я дав маху… — Кайл винувато почухав потилицю. — Ну, а щодо решти?

— Непогано, містере Доусон, — Оля також обперлась плечем об вітрину і одразу ж винувато піднесла руку до грудей. — Лейтенанте Кайл.

— Вам щось відомо, правда ж? — спитав він, змовницьки примружившись. — Про політ, про полігон, про тутешні дослідження?

— Щось відомо, — кивнула вона.

— Поділитесь?

Вона вивела перед очі годинник, тоді карту даного сектора лайнера, запросила поточне розташування Янсона… Головний криптограф ще не прибув на станцію — возився з чимось у своєму секторі. Трохи часу ще було…

13.

— У нас іще є трохи часу, — мовила вона до лейтенанта.

Зрештою, вона просто не могла відмовити собі в задоволенні і трохи розважитись — це було професійне. Відкривати неспеціалісту всі свої таїни — це… Це ніби як водити сліпця по отакому провулку. Він ні біса не бачить, ну, припустімо, лише чує, а ти йому розказуєш, який вигляд має товар, котрий йому тільки-но прорекламував зонд, який у нього логотип, як виглядає сам зонд, що за люди ідуть навкруг, у що вони вдягнені, що за заклади громадяться вздовж провулку. Ти розказуєш, і він дивується інтерактивній розмітці під ногами, скорпіонам-ремонтникам, випуклим куполам розважальних центрів, мерехтливому фіолетовому промінню та ядуче-бузковим спалахам реклам…

А потім ти така кажеш йому, що навкруг оцього всього пожвавленого району чималенького міста — черево галактичного лайнера. А навкруг самого лайнера — космічна тьма. І до найближчого СПРАВЖНЬОГО міста — летіти й летіти, а на найближчій планеті лиш мертві лабораторні комплекси в заростях джунглів.

І от, сказавши це все, ти просто стежиш за реакцією сліпця.

Ну так — це вельми веселить.

І так — це не що інше, як гординя.

— Перегляньте оцю директорію, — сказала вона десантнику.

Вона скинула йому дані з першого вцілілого терміналу і стала чекати, поки він ознайомиться. Він був перспективним — з ним могло бути цікаво. Асланоглу була, чесно кажучи, тугувата — Оля не передчувала ніяких веселощів щодо моменту, коли доведеться відкривати перед капітаном карти. А от лейтенант, судячи з усього, був розторопнішим.

— Ну… — протягнув він, вивчивши директорію, — досить швидко як для військового і з біса повільно для будь-кого із крекерів…

— Які висновки ви можете зробити з цього? — нетерпляче спитала Оля.

— Ну, — він знов посерйознішав, як і тоді, на початку розмови. — Я б ставив на те, що це якісь службові файли корпорації… Вельми уривчасті. Судячи з усього — більшість даних безповоротно втрачені, але й із того, що є, можна дещо прикинути…

Він заговорив трошки впевненіше — ним оволодів знайомий Олі шифрувальний запал…

— Директорія свідчить про те, що на планеті ставились якісь масштабні біосферні експерименти. І вони увінчались успіхом — було виведено цілу купу істот, рослин і тварин, деякі з них

1 ... 133 134 135 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Olya_#1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Olya_#1"