Читати книгу - "Джозеф Антон"

На квартиру до Ендрю прийшли друзі привітати його. Норман Мейлер побажав йому щастя, а Норріс Мейлер сказала: «Якщо побачиш Білла, то перекажи від мене привіт». Замолоду вона працювала у команді Клінтона, коли він балотувався на губернатора Арканзасу. «Я колись його дуже добре знала», — сказала вона. Гаразд, Норріс, відповів він ввічливо, я передам. «Ні, — сказала вона, поклавши свою елеґантну руку на його передпліччя, так само як Марґарет Тетчер, з усією своєю ніжністю. «Ти не зрозумів. Маю на увазі, що я направду його дуже добре знала». Еге ж, Норріс! У такому разі я обов’язково перекажу йому твій найпалкіший привіт.

Він познайомився з Полом Остером і Сірі Густведтом; вони були дуже лагідні й доброзичливі. Їхнє знайомство з часом переросте у велику дружбу. Дон Де Лілло також прийшов. За його словами, він саме працював над «величезною і довжелезною» книжкою. Вона називатиметься «Дно». «Мені також дещо відомо про такі місця», — відповів він. Пол і Дон хотіли надрукувати листівки з текстом про річницю фетфи, які мали вкладатися в кожну книжку, продану в США 14 лютого 1994 року, проте їм виставили рахунок у 20 000 тисяч доларів США, що виявилося для них нереальною сумою. Прибув Пітер Кері і сказав своїм сухим кумедним голосом: «Привіт, Салмане, щось хріновий ти маєш вигляд». Сьюзен Зонтаґ, яка погодилася стати його «прикриттям» у МТІ, з нетерпіння чекала їхньої невеличкої змови. Девіда Ріффа сповнював смуток через Боснію. Енні Лейбовіц трохи поговорила про боснійські світлини, проте, здавалося, не схотіла привертати надто уваги в присутності Сьюзен. Сонні Мегта приїхав з Ґітою, що виглядала хворою і виснаженою. Вони казали, що вона потрохи одужує від раку, тож він сподівався на правдивість їхніх слів. Аж раптом Ендрю згадав собі: «О Боже, ми забули запросити Едварда Саїда». Недобре. Едвард обов’язково прийшов би.

Вони з Елізабет спали в Ендрю, а коли прокинулися, то побачили на вулиці вервецю припаркованих чорних лімузинів і великий незграбний автофургон з написом «РОЗМІНУВАННЯ». Вирушили в подорож до містечка Конкорд, штат Массачусетс, де вони гостювали в Алана й Джин Лайтменів. Алан повів їх на прогулянку навколо Волденського ставка, і коли вони прийшли до розвалин хатини Торо[185], він сказав Аланові, що якщо він колись напише нарис про свою подорож, то назве його «Від зрубу до Білого Дому». А хатина з колод стояла не так уже й далеко від міста, і Торо, якби йому вже дуже припекло, спокійно пішов би собі на пиво. Це не була якась дрімуча пуща.

Наступного ранку його повезли до бостонського готелю, а Джин Лайтмен показувала Елізабет місто. Він з Ендрю безперестанку телефонували, бажаючи дізнатися, що нового відбулося чи може відбутися. Стало очевидним, що Френсіс і Кармел не знаходять спільної мови зі Скоттом Армстронґом, хоча Крістофер Гітченс добре про нього відгукувався. В Білому Домі, додав Гітченс, Стефанопулос і Шаттук на його боці й намагаються вплинути на президента, проте жодних конкретних зрушень. Зателефонував американський державний службовець Том Робертсон і сказав, що зустріч відкладається на півгодини — з 11:30 на полудень. Що це могло означати? Та й чи означало це щось? Скотт і Гітченс опісля сказали, що час перенесли одразу після того, як Джордж Стефанопулос й інші пішли до посадовця, що займався президентським розпорядком дня. тож. можливо. Треба схрестити пальці.

По обіді він з Ендрю Вайлі пішли подивитися на будинок його дитинства. Нова власниця, п’ятдесятилітня пані на ймення Ненсі, широко усміхаючись, поглянула на кортеж автомобілів і запитала: «А що там за люди?» А тоді сказала: «Ага» — і поцікавилася, чи він часом не той, на кого так схожий. «На жаль, ні», — відповів він спочатку, а вона додала: «Ви маєте на увазі «на щастя». Йому ж бо сердешному нелегко тепер доводиться, правда ж?» Ненсі мала всі його книжки, тож йому довелося зізнатися, хто він насправді, а вона дуже розхвилювалася й попросила його підписати їх для неї. Будинок викликав у Ендрю багато спогадів, адже багато чого, навіть шпалери на другому поверсі, залишалися такими самими, як тридцять років тому; на дерев’яній шафі в бібліотеці все ще видні-лися видряпані літери ЕВ, а на одвірку на висоті трьох футів усе ще була підписана позначка, зроблена над головою малого Енді Вайлі.

Після обіду в МТІ із вражаюче косооким ректором настав час Події. Раніше він не одержував жодних звань, тож тепер був трохи схвильований, одержуючи звання почесного професора. Як йому казали, МТІ не любить роздавати почесні професорські звання; тільки один раз університет надав це звання. І тією людиною був Вінстон Черчіль. «Писака Рушді у хорошому товаристві», — сказав він про себе. На афішах Подію рекламували як зустріч із Сьюзен Зонтаґ, однак Сьюзен підвелася і сказала, що вона прийшла сюди тільки для того, щоб відрекомендувати іншого письменника, чиє ім’я не можна оголошувати заздалегідь. Вона говорила про нього з великою прихильністю, добираючи до характеристики його творів такі слова, що її виступ значив для нього більше, ніж саме професорство. Нарешті він зайшов до лекційної зали через невеличкі задні двері. Виголосив коротке слово і прочитав уривок з «Опівнічних дітей», а ще оповідання про Клумба й Ізабеллу. Відтак їх з Елізабет швидко вивели із зали й посадили на нічний рейс до Вашинґтона. Вже за північ геть натомлені вони добулися до квартири Гітченсів. Він уперше бачив Лору-Антонію, доньку Гітча і Керол, тож його попросили стати її «нехресним батьком». Він одразу погодився. З ним і Мартіном Емісом у ролі «нехресних вихователів», подумалося йому, дівчинці буде непереливки. В нього боліло горло, до того ж обламаний зуб сильно намуляв язик. Щодо зустрічі з Клінтоном залишалося тільки гадати. Гітч зізнався, що не терпить Кармел, яка через свою неоковирність весь час щось псує. Треба було відсипатися й вирішувати все на свіжу голову.

Ранок розпочався зі сварки між друзями. Прибув Скотт Армстронґ і повідомив: Білий Дім вирішив, що на зустрічі не буде ні Клінтона, ні Ґора. Йому сказали: «Робили все, що могли, але.» Кармел зателефонувала Ар’є Неєру та іншим, і все це виявилося «недієвим».