Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

848
0
28.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Остап Вишня. Невеселе життя" автора Сергій Анастасійович Гальченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 136 137 138 ... 293
Перейти на сторінку:
подорожі до місця призначення; скільки вона тривала, та взагалі про пригоди і обставини, що йому довелось подолати. Його тільки турбувала моя мовчанка. Із записки було видно, що друг не передбачав того, що його листи могли попадати туди, куди він не адресував.

Від нелегального листоноші я довідався, що Павло Михайлович серед дуже тяжких умов, біля Кожви, на малому лагпункті працює підручним не то книговода, не то статистика; хворий, голодний, позбавлений контакту з дружиною, а про зовнішній світ – то й нічого говорити. Лагпункт належить до категорії штрафних; це значить, що там режим лагерних ізоляторів, який не кожний здатний перенести. Я сам був безрадний що-будь помогти у тому трагічному становищі друга. Г. І. Добринін, як звичайно, ранньою весною подався в геологічну експедицію, а без нього трудно було щось придумати для помочі строго законвойованого арештанта, яким був «небезпечний терорист» Остап Вишня.

НКВД робило все, щоб він, без їхнього «товчка», якнайскоріше покінчив свої земні справи. Лагерна влада, за спеціяльними інструкціями із центру, мала тільки посприяти «природному кінцеві» життьових митарств хворого письменника. Однак нащадка степових чумаків не так то й легко поконати. В північних концентраках слабосильні, кволі часто перемагали всякі недуги і проявляли більшу виносливість, ніж силачі-молодці; ті часто падали під тягарем каторжного режиму як підрізані дуби на лісорубі. Хирляки, слабосилі від подуву вітру гнулися вчетверо, але при сприятливій погоді знову здіймалися на ноги і несли тяжку ношу до кінця свого шляху.

Павло Михайлович був на невеликому лагерному пункті, де всі знали один одного, всі при кожній нагоді допомагали один одному. Як кому пощастило вийти з того чистилища, тоді він їхав у «свояси» навантажений усними і письмовими поручениями до рідних та знайомих від тих, що мусіли до кінця допивати свої гіркі чаші. Я, хоч і не був під конвоєм, хоч мав деяку свободу рухів, однак моє життя проходило у клюбі, серед людей, які не мали контакту з установами, що були пов'язані з позалагерним світом, і тому не міг нав'язувати тіснішого контакту з найближчими друзями. Остап Вишня знав про моє життя-буття від людей, які попадали до його лагпункту із Чіб'ю, але я не мав зв'язку з ними, і тому не міг інформувати приятеля про те, що його цікавило. Та моя безпорадність турбувала мене; я боявся, щоб Павло Михайлович не запідозрів у мене недбальства до товариських обов'язків, які зв'язують кожну дружбу.

Із щоденника Остапа Вишні

1 лютого 1935 р.

Лютий 1935

Розпорядженням Гулага я переведений в «Печорское отделение» для робіт на руднику «Еджид-Кирта».

1.ІІ.935 виїхав на Печору.

Села, що ми їх проїздили

1. Чиб’ю                       22. Праскаль

2. Ухта                         23. Щелья-Бож

3. Аким                        24. Іпат

4. Порожськ                  25. Новик

5. Вильна                     26. Ошкур’я

6. Промисль                  27. Усть-Уса

7. Кедва                      28. Акись

8. Карта-иоль                29. Межа

9. Мошьюга                  30. Ульяшево

10. Іжма                       31. Соколове

11. Деюр                     32. Кожва

12. Щелья Юр               33. Красний-Яг

13. Нята-Боже               34. Бузовая

14. Кичкар                   35. Медвежка

15. Кепиєво                  36. Конецгорськ

16. Чарка-Бож               37. Паранець

17. Чарка-Вом               38. Борисдикость

18. Мутний Материк        39. Даниловка

19. Звіринець                40. Корольки

20. Денисовка               41. Воя

21. Захарвань

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

2 лютого 1935 р.

Харків № 12

2.ІІ.35 г.

Дорогой мой, любимый!

Твоя телеграмма, что я получила вчера, совершенно меня убила…

Какая командировка предполагается, куда, зачем и на время или насовсем?

Я совсем растерялась и перепугалась. Разве можно давать такие телеграммы? Если это действительно командировка, то нужно же писать о характере ее, а не так просто без объяснений. Ну ты себе представить не можешь, как она меня огорошила. Ночь не спала и весь день вчерашний никак в себя не могла прийти и все думала-передумывала, как и что… Дам сегодня телеграмму тебе с просьбой объяснить характер командировки, а то буду мучиться, и всякие страхи в голову лезут. Такая я напуганная всеми последними событиями в моей жизни, что уж никому и ничему не верю…

Послала днями тебе письмо, а сейчас опять пишу, «бо злякалась дуже» и хочу, чтобы мои страхи были ложными… так не хочется уже всяких неприятностей и тяжелых переживаний. Сердце у меня стало пошаливать и, как только волнуюсь или быстро иду, а то и просто без причины – оно вдруг какие-то штуки выкамаривает. Вообще даром не прошли травмы последнего года и дают себя чувствовать. А, да ну его все это! Было бы с тобой все благополучно, только об этом и думаю, а так все переживем и вылечим и сердце, и все остальное, когда буду с тобой вместе. Как я жду этого момента! Неужели может опять быть отказ и опять разлука?! Не хочу об этом думать.

Кроме всего, меня еще беспокоит отсутствие писем, и так скучно не говорить с тобой. Телеграммы меня успокаивают, а так вообще мало дают, и хочу писем. Почему их нет?

Я уже начинаю ругаться. Где они завалились? Мне нужно с тобой говорить, а ты не пишешь. Бегаю к поч[товому] ящику у ворот чуть ли не каждый час, «а Германа все нет»…

Ничего не могу тебе написать о новостях каких-либо, потому что никуда не хожу. Мурочка вот два дня как лежит, хотя температура и невысокая (самая большая – 37,5), но все же грипп, очевидно, и я ее выдерживаю дома. Кашель, насморк и ноги крутят.

Большая у меня дочь делается. Уж и физически развиваться стала, и так последний год ее состарил. Она первая прочитала вчера телеграмму, и у нее тоже мелькнула мысль – командировка ли это или что-то другое… Ах, какие мы «наполохані»… Вид у нее возмужалый, и к тебе уж не приедет малая Муркетка… Как жалко, что ушло то время, когда ей было четыре года и когда мы жили в № 130. Когда перед окнами вид на огороды и на месте дома нашего – пшеницу сеяли… больше пользы было. И мы молодые! Я тогда была, как дикая лошадь впервые под седлом… и смешно, и жаль того времени. Нельзя вернуть его? А?! Ну, зато хоть вспомнить есть о чем и о ком. Ведь это счастье, когда есть о чем вспомнить, это богатство. Есть же люди совсем бедные и воспоминаний нет у них, а у нас с тобой чего только нет и в прошлом, и в настоящем, и в будущем, очевидно. В интересное время мы живем, и я ни капельки не завидую тем, кто прожил в довольстве и спокое до революции. Правда!?

Меня интересует твоя командировка по двум моментам: первое, какого она характера, а второе, если это теперь, то еще холодно и какие теплые вещи можно одеть на тебя? Пожалуйста, кутайся, чтобы к моему приезду у

1 ... 136 137 138 ... 293
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"