Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

Почувши позаду шерех, Міра озирнулася й побачила бабусю та матір. Серафима, криво усміхнувшись, промовила:

— Одягнув рукавичку, як передбачувано! Боїшся, що срібло обпечене тебе, юначе?

Тарас схилив голову й, підійшовши до Міри, взяв її руку та поклав на долоню підвіску.

— Будь обережною, Давиденко. За тобою слідують тіні. І на горі був ще дехто. Той дехто ховався в пітьмі.

— Самотній вовк гуляє на відьомській горі. Це підозріло! — забравши підвіску, сказала Міра.

Корнілов хмикнув і промовив:

— Я не Омега, у мене є зграя. І ця гора не лише для відьом.

Відійшовши від дівчини, Тарас оглянув жінок і додав:

— Вовки добре бачать не лише в темряві.

Коли Тарас пішов, Серафима голосно промовила:

— Який милий юнак!

Мирослава закотила очі. Вікторія хмикнула. А Серафима, розвівши руками, додала:

— Так, він милий юнак, утім не будемо порушувати правила. Відьми й перевертні в місті тримаються подалі один від одного. Це їхнє правило, яке існувало не один вік.

— О, вищі сили, — поглянувши на бабусю, вигукнула Міра. — Це той самий перевертень, якому я допомогла. А він, — дівчина піднялася підвіску, — повернув мені мою дорогоцінність. На цьому все!

— Ну що ж, якщо підвіска знайшлася, то вам краще йти. У мене ще тут є справи! — сказала Серафима й, розвернувшись, пішла.

Вікторія й Мирослава переглянулися.

— Інколи бабуся буває… такою таємничою.

— Не те слово, — кивнула Вікторія.

— Мамо, як думаєш, про кого говорив Тарас?

Вікторія прижмурилася, і на кілька хвилин запало мовчання. Мирослава, покрутивши головою, знову звернулася до матері.

— Є кілька варіантів: Гідеон, або нас вже знайшли дагратіонці.

— Хто, можливо, знайшов? — одягнувши підвіску на шию, запитала Міра.

— Про них я не писала у щоденнику, — знизала плечима Вікторія, і Міра опустила погляд. — Як сказала бабуся, вони не вороги, але й не друзі. Утім, я б не була такою спокійною, знаючи, що вони також у цьому світі, — взявши за руку доньку, додала Вікторія.

— У нас сьогодні буде час, щоб ти розповіла про них. І допоможеш мені зібрати речі для переїзду?

Вікторія широко всміхнулася й поцілувала доньку у верхівку.

— А тепер ходімо звідси. Від цього місця мороз по шкірі, — додала Міра.