Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

Полісся мене здивувало... А точніше, вразило. Я що залишав, вирушаючи до Масляного Броду за завданням воєводи Корольковича? Зачухане село в кілька десятків хат. що обліпили невеликий пагорб, як опеньки на пні. Так, я трохи затримався. Не вдалося швидко обернутися. Але ж всього кілька тижнів минуло, а переді мною… справжній острог.

Підніжжя пагорба оповите широким, метра три-чотири, ровом. На внутрішньому березі — земляний вал. На ньому — високий частокіл у три ряди. По кутках підняті в мій зріст нижні вінці веж, що ще будуються. Центральна — через яку в'їзд уже майже закінчена. Дах тільки завести лишилося і браму навісити.

Та й усередині села зміни дуже помітні. Якщо раніше у Поліссі найвищою будівлею був вітряк, то тепер це дитинець. Не скажу, що потягне на шедевр архітектури, але як тимчасова захисна споруда виглядає цілком солідно. Навіть здалеку видно, що в'язали стіни з товстих, в обхват стволів. Таку навіть із гармати не швидко розколошкаєш. Деревина не камінь, вона не кришиться. Так що звичайні ядра будуть у стіні просто застрягати, не завдаючи особливої шкоди.

Та й самі хати змінилися. Роздалися і вгору, і в широчінь. Яка звичайною п'ятистінкою була, приросла ще однією-двома клітями та ґанком на вигулі. І другим поверхом обзавелася. Свіжо ошкурені колоди біліють, як вапном пофарбовані. Ну, а чого я чекав? Завдяки нашим визвольним операціям на Чорному шляху населення Полісся разів у п'ять побільшало… Якщо не більше. Ліньки рахувати…

До речі, треба буде перед Кирилом завдання поставити, або Агнешку. Нехай перепис мешканців проведуть. А то в мене в голові цілковитий сумбур. Мабуть, не пройшов безслідно удар по голові... Не дарма ж засновник соціалістичного укладу весь час товкмачив, що контроль і облік найважливіші завдання будь-якої молодої держави. Я хоч і не держава… поки що… але всі з чогось починали. І краще навести порядок відразу, з малого.

Ось сказав... З малого. Ага… Озирнися. До самого обрію обоз розтягнувся. А скільки таких уже в Полісся прибуло?

Трясця! Я й справді ні чорта не пам'ятаю… М-да, братику… Хріновий з тебе правитель. Потрібно виправлятися, поки не пізно.

Найближчим часом, щойно видасться вільна годинка, доведеться напружити мозок і відновити загальну картину. Поки не лише не втратив рахунок власному майну, а й не почав забувати — кому і що доручив.

Гм... Секретарку завести, чи що? Адже це тільки в анекдотах вони неодмінно довгоногі блондинки з пониженою соціальною відповідальністю, яких начальники використовують виключно для підняття настрою або зняття стресу, а насправді... Ні, я не проти блондинок, тим більше довгоногих, але не менш важливо, щоб до їх переваг... третього-четвертого розміру, ще й розум додавався. І, як мінімум, знання діловодства.

Цікаво, Меліса грамоті навчена? Якщо так, то це багато спростить.

— Бджілко… — трохи повернув голову вліво, будучи впевнений, що моя вірна хранителька отаманського тіла на своєму місці.

— Так, брате Антоне...

Хто б сумнівався.

— Скажи… А в монастирі вас лише молитвам та… мистецтву кохання навчали?

— Не тільки… Служіння Господу може набувати будь-яких форм. Я навчена танцям, співу, лікуванню та наданню останньої допомоги… Вмію шити, в'язати та готувати…

— А читати та писати?

Меліса трохи зам'ялася з відповіддю, і коли відповіла, то почервоніла і опустила очі.

— Вмію... отамане. І рахувати теж… Тільки це великий секрет. Дівчина не повинна бути розумнішою за свого мужчину.

— Не хвилюйся, Бджілко… — я задоволено реготнув. — Навряд чи в усьому світі знайдеться хтось, хоч дівчина, хоч сивий мудрець, який володіє більшими знаннями, ніж я.

Сказав і за язик себе вкусив. Зараза... Ну чому нам неодмінно свербить розпушувати хвіст? І чим миліша мордочка і наївніші очі, тим свербіж сильніший. Зарікався, клявся тримати своє походження в таємниці.

— Я знаю це… брате Антоне, — пробуркотіла чорна сестричка. — Тому й не стала приховувати, що ти не такий, як інші. І всі мої вміння до твоїх послуг. Користуйся вільно… Служити тобі — не обов'язок, а честь і нагорода.

Тепер я почервонів. Бо й кількох годин ще не минуло, як я ними таки користувався. Послугами, тобто. По-всякому… Як тільки на думку спадало. Біля озера… Змиваючи з тіла і душі накип, що залишився після картини звірства башибузуків. Те, що навіть кров'ю розбійників відчистити не вдалося.

— Це добре… В сенсі, спасибі… — і щоб остаточно не зарапортуватися, перевів розмову в серйозне русло. — Якщо так, то маю для тебе особливе завдання.

— Наказуй, отамане.

— Потрібно у найкоротші терміни здійснити облік усього майна. Людей, худоби, запасів... А то в мене щось усе переплуталося. Окремо — військо, окремо — цивільних.

— Це від удару по голові… — кивнула черниця. — Але турбуватися не варто — скоро минеться. У вухах не шумить?

— Ні…

— Тим паче… Кирила покличу. П'явок перед сном за вуха поставимо. Про всяк випадок... А щодо обліку, то все готове ще з учорашнього дня.

— Готово?

— Так… Як ти й наказав…

— Я?! Коли?.. — Схоже, у мене проблеми набагато сильніші.