Читати книгу - "Дівчина на одну ніч, Ірина Романовська"

Максим не йде з моїх думок, навіть коли я засинаю. Мені сниться його посмішка, тепло дотиків, я знову відчуваю на собі його губи. Прокидаюся розбитою від недосипання.

На тумбочці пілікає телефон, нагадуючи, що Маша з ранку перевела мені трохи грошей. Зітхаю з полегшенням. Мені не доведеться давитися вчорашньою булкою, яку я сіла з'їсти в тому проклятому парку. Я зможу дозволити собі сніданок у якійсь місцевій їдальні.

Поспіхом приймаю душ, намагаючись не концентруватися на темних швах і товстезному нальоті вапна в душовій. Одягнувшись в улюблені блакитні шорти та майку з принтом ведмедика виходжу з номера.

Перескакую через сходи, наспівуючи собі під ніс невигадливий мотив. Киваю незмінному консьєржу і штовхаю плечем масивні двері. Завмираю на порозі.

Прямо біля входу стоїть Максим, спираючись на білий седан. Усміхається мені так, наче я найкраща людина, яку він зустрічав за життя. На ньому біла футболка з логотипом відомої спортивної марки, світлі джинси та кроси, на руці блищить циферблат дорогого електронного годинника.

— Доброго ранку, — його голос звучить бадьоро і впевнено. — Зголодніла, я сподіваюся?

Розгублено кліпаю очима, не розуміючи сон це чи наяву. Він... чекає на мене? Озираюся на всі боки у пошуках можливих конкурентів, але тут нікого крім мене немає. Машинально тягнуся до волосся, перевіряючи, чи не перетворилися вони на клоччя за ті дві хвилини, що я спускалася сходами зі свого поверху.

— Ти з самого ранку тут? — видавлюю з себе, несміливо спускаючись до нього.

— Ну, не з самого, — хмикає Максим, випростовуючись. — Хотів переконатись, що ти не залишишся голодною. Вчора ти виглядала не надто ситою.

Відчуваю легкий укол зніяковілості, згадуючи вчорашні події. День був таким сумбурним, а ця людина переді мною справжнім сюрпризом.

Максим простягає мені руку:

— Ну що, Поліна, поїхали снідати?

Я вагаюся. Після всього, що сталося, ідея піти на сніданок з Максимом здається водночас привабливою та дивною. А якщо він звик платити тільки за себе? Я не потягну його замашок.

— За все плачу я, не хвилюйся. Від тебе потрібна лише усмішка та гарний настрій.

Щось у його спокійному тоні змушує мене замислитися. Може, це справді гарна ідея?

— Сніданок? — перепитую, відчуваючи, як на губах проявляється слабка посмішка.

— Чим краще почнеш день, тим краще мине вечір, — філософськи промовляє Максим, підморгуючи. — Тим більше у моїй компанії.

Не можу втриматись від сміху. От балагур.

Все ще трохи збентежена, я простягаю руку у відповідь.

— Вмовив. Сніданок так сніданок.

— Чудово! — Максимові очі спалахують пустотливим блиском.