Читати книгу - "Покора"

– З вищою освітою буде те саме, – втрутилася Марі-Франсуаз. – У Сорбонні, скажімо, будують фантастичні плани – Саудівська Аравія готова виділити практично необмежене фінансування. Невдовзі ми станемо одним із найзаможніших університетів світу.

– А ректором стане Редіже? – запитав я, згадавши нашу попередню розмову.

– Авжеж. Щодо цього вже майже немає сумнівів – він уже двадцять років незмінно висловлює промусульманську позицію.

– Якщо пам’ять мені не зраджує, він навіть прийняв Іслам, – зауважив чоловік.

Я вихилив свій портвейн, і чоловік знову наповнив мою склянку. Справді, попереду на мене чекало багато нового…

– Певно, це дуже секретна інформація, – сказав я, трохи поміркувавши. – І я не розумію, навіщо ви мені все це розповіли.

– У звичайних обставинах, я, певна річ, змовчав би. Але в цьому разі дані вже просочилися – саме це нас і турбує найбільше. Усе щойно сказане – і навіть більше – можна прочитати в блогах кількох особливо войовничо налаштованих «ідентичників», яких нам пощастило вирахувати, – і він прикро похитав головою. – Якби вони приховали мікрофони в найбільш захищених кабінетах МВС, то все одно не дізналися б більше. А найгірше те, що поки що цій інформації, небезпечнішій за вибухівку, не дають ходу: не роблять заяв, не друкують скандальних статей. Ситуація безпрецедентна – і дуже тривожна.

Мені кортіло більше дізнатися про «ідентичників», проте Таннер явно вирішив мовчати. Я розповів, що на факультеті є викладач, який був до них близький, але згодом віддалився.

– Еге ж, усі вони так кажуть… – саркастично зазначив він.

Коли ж я запитав, на яку зброю можуть розраховувати групи «ідентичників», Таннер сьорбнув портвейну і пробурмотів:

– Справді, ходили чутки про гроші від російських мільярдерів… проте поки що це не підтвердилося…

Після цього він замовк остаточно. Невдовзі я залишив будинок Марі-Франсуаз.

Четвер, 19 травня

Наступного дня я, хоч і не мав занять, прийшов на факультет і набрав номер Ламперера. За моїми розрахунками, десь у цей час він мав виходити з аудиторії; і справді, він узяв слухавку. Я запросив вийти; він, зневаживши найближчими до факультету ресторанами, запропонував зустрітись у ресторані «Дельма» на площі Контрескарп.

Піднімаючись вулицею Муфтар[13], я знов і знов обмірковував почуте від чоловіка Марі-Франсуаз: цікаво, чи мій молодший колега знає більше, ніж той дозволив собі розповісти мені? Чи він досі активно задіяний в русі?

Ресторан «Дельма» цілком відповідав смакам Ламперера: клубні шкіряні крісла, темний паркет, червоні штори. Він нізащо не пішов би до ресторану навпроти – «Контрескарп» – з величезною несправжньою бібліотекою; Ламперер мав вишуканий смак. Він замовив келих шампанського, я обмежився пивом «Леф», і раптом у мені щось зламалося, я відчув, як обридли мені слабкість і поміркованість, – тож я кинувся в атаку, навіть не дочекавшись повернення офіціанта з замовленням.

– Політична ситуація дуже нестабільна… Скажіть чесно, що на моєму місці робили б ви?

Він привітав мою щирість усмішкою, проте відповів рівним голосом:

– Перш за все, змінив би банківський рахунок.

– Рахунок?! Чому?..

Раптом я збагнув, що майже кричу, – певно, я був дуже наляканий і навіть не усвідомлював цього. Офіціант повернувся з напоями. Ламперер трохи помовчав і повів далі:

– Бо навряд чи ті зміни, яких зазнає Соціалістична партія, сподобаються її виборцям…

І тієї миті я зрозумів, що він знав, адже досі був членом руху, можливо, навіть відігравав у ньому не останню роль. Усі ці таємниці давно вже були відомі Ламперерові – певно, саме він вирішив не оприлюднювати їх.

– У таких обставинах, – майже ніжно продовжував він, – перемога Національного фронту в другому турі стає цілком вірогідною. А НФ буде змушений – просто вимушений, адже весь час роздавав обіцянки електорату, серед якого чимало прибічників суверенності Франції – вивести країну з Євросоюзу та відмовитися від євро. У довготерміновій перспективі на французьку економіку чекало б значне покращення, проте спершу довелося б зазнати відчутних фінансових конвульсій; і я не впевнений, що всі французькі банки – навіть найповажніші – встояли б. Тому я вам раджу відкрити рахунок в іноземному банку – краще британському, скажімо, Barclays або HSBC.

– І… це всі ваші поради?

– Гей, хіба цього мало? Хіба що… у вас є маєтність десь у провінції, де ви могли б заховатися на певний час?

– Ні, немає.

– Тоді рушайте негайно! Знайдіть малопомітний готельчик у якомусь селі. Ви мешкаєте у Чайнатауні, правильно? Навряд чи в цьому кварталі будуть пограбування та серйозні сутички; і все ж на вашому місці я поїхав би геть. Візьміть відпустку, виграйте час, поки ситуація не проясниться.

– Почуваюся щуром, який тікає з корабля.

– Щурі – дуже розумні тварини, – повчально, майже жартівливо промовив він. – Напевно, переживуть людину. В усякому разі, соціальна система щурів значно стійкіша.

– Навчальний рік ще не закінчився – попереду два тижні занять.

– Ет!..

Цього разу Ламперер відверто посміхнувся, мало не розреготавшись.

– За цей час може багато чого змінитися – ситуація непередбачувана. Проте єдине, що я вважаю цілком неможливим, – це те, що навчальний рік завершиться, як завжди!

Ламперер замовк, заходившись коло шампанського, і я зрозумів, що більше він нічого мені не скаже; з його вуст не сходив майже зневажливий усміх – проте я відчув дивну симпатію до Ламперера. Я замовив собі другий келих пива – цього разу зі смаком малини; повертатися додому не хотілося, адже там на мене ніхто не чекав. Я замислився: чи є в Ламперера подружка, якась дівчина, – певно, що так. Він справляв враження сірого кардинала, політичного лідера більш-менш підпільного руху; багатьох дівчат це приваблює – це визнаний факт. А втім, декого приваблюють і фахівці з творчості Гюїсманса. Одного разу я натрапив на юну, прекрасну, спокусливу дівчину, в сексуальних фантазіях якої був присутній Жан-Франсуа Копе; довгенько ж я після цього відходив. А й справді – про що тільки не мріють дівчата в наш час!

П’ятниця, 20 травня

Наступного ж дня я відкрив рахунок у відділенні Barclays на авеню Ґобелен. За словами працівника банку, на переведення коштів мав піти лише один робочий день; на мій превеликий подив, карту Visa я отримав миттєво.

Повернутися додому я вирішив пішки – усі формальності зі зміни рахунку я виконав машинально, мов робот, а тепер мусив усе добре обміркувати. Вийшовши на площі Італії, раптом зловив собі на миттєвій думці: усе, що я знаю, може зникнути. Оця маленька кучерява чорношкіра з тугим задком, обтягнутим джинсами, яка чекає на автобус № 21, – може зникнути; зникне напевно – або,