Читати книгу - "Байда князь Вишневецький, Куліш П."

Четвертий

Тогді б ми тінь Олега звеселили

І щит його на брамі поновили.

П'ятий

Тогді б за все ми туркам відомстили

І рідний край скарбами звеселили.

Шестий

Тогді б ми Русь навіки окрепили

І славою безсмертною окрили.

Байда

Що скажеш ти, Самусю, між братами

Найменший брат?

Тульчинський

Кохане, миле браттє,

Потратили б даремно ми завзяттє...

Байда

Коротка річ. Хвалю твій розум смирний

І виявлю невиявлену думку.

Поки козацтво буде воювати

Мечем та полом'єм, як військо дике,

Ми на Вкраїні будемо вбачати

По всіх шляхах руйновище велике.

Мов той пожар, що котиться по ниві,

Безрозумна почезне, зникне сила,

І прийде ниву хтось чужий орати,

І буде в плуг козацтво запрягати.

Не диво край широкий звоювати,

Червону кров з піском перемішати,

Засипать попелами, слізьми змити

І кіньми витоптать маленькі діти.

Спасенна річ - усі хати й палати

Під непохибний суд понахиляти,

Потужного від нападу впиняти,

Безсильного в напасті рятувати.

Увіходить турецький вістовець.

Вістовець

Пресвітлий князю! бойові галери

Навпроти скелі Босої постали.

Байда

Поки козацтво поуз них плистиме,

Щоб із гармат галерних не стріляли.

Вістовець

Наказано і капудану [90] й райзам [91]

Коритися усім твоїм приказам.

(Виходить).

Байда

Самусю, понаводь ревучі гирла

На розмальовану кориччат купу.

Ми рикнемо на них, як лев на стадо,

І понароблюєм трісок да трупу.

Увіходить козацький вістовець

Вістовець

Пресвітлий князю! мов смола у пеклі

Димує, клекотить, горить, палає,

Так наша сила силу гне турецьку,

А та на нашу полом'єм ригає.

Б'ємось ми велетнями за галеру,

Що в капудан-баші взяли на морі,

Найкращі козаки її обсіли,

Вре [92] престрашенна врава на Босфорі.

Покинули вже ринки пліндрувати,

Хотіли всім народом одвернути,

Да обгорнули бесурмене кляті

І не дають їм пільги ні минути.

Байда

А знають, хто на Босій скелі?

Вістовець

Знають

І Байду рідним батьком величають.

Байда

Так, Байда - батько добрих і ледачих,

Ховає в серці глибоко досаду:

Шкода вставати против їх удачі!

Прощає злюкам і єхидство, й зраду. -

Звелів їм братись поуз саму скелю?

Вістовець

Звелів, мій князю.

Байда

Знов туди вертайся

І що побачиш на вазі судьбовій,

З вістями як возмога поспішайся.

Виходить вістовець.

Немного нас понад Славутом, братці,

Таких, що правди по світах шукають.

Нетяги, мов ті вовці-сіроманці,

За здобиччю безславною блукають.

Не раз хотів я кинуть-занедбати

Сліпу каліку, вбогу Україну,

І неньку, й добра, й предківські палати,

Щоб десь за правду битись до загину.

Та ні! нігде вода мені не п'ється

Так солодко, як з рідної криниці,

Нігде так серце правдою не б'ється,

Як за свою дітвору та вдовиці.

Увіходить інший козацький вістовець.

Вістовець

Пресвітлий князю, соколе наш ясний!

Освічуй соколятам море з скелі...

Розпудили невір, мов хиже птаство,

До тебе линуть, горді і веселі.

Пливуть-летять; хрести на щоглах мають;

У бубни бубнять, в жоломійки грають.

Крізь гарматне стріляннє чути бубни й суремки.

Галера капуданова позаду

Пливе, гарматами гримить, як громом.

Наближитись завиванці не сміють

І від жалю та сорома німіють.

З-за скелі показується Байдине військо,

під білим стягом з червоним хрестом.

Байда

Скараймо по заслузі бусурмана!

За ласку - служба, за єхидство - зрада.

Усюди по світах олжа й омана:

Нехай же хоть у нас не гине правда...

Показуються козацькі човни, одбиваючись од турецьких.

Ну, добру туркам завдають роботу!

Мов на току снопи перевертають...

І в нас, і в них доволі умолоту,

Від тіла душі віють-одвівають.

О, козаки, народе мій завзятий,

Первоцвіте між нами, лицарями!

Хто б ваші душі вмів собі з'єднати,

Той царював би над всіма царями.

Козацькі човни проходять поуз Босу Скелю,

воздаючи Байді ясу. [93] Позад них вре бойова врава.

Голос з одного човна

Здоров бувай, наш батьку й любий князю!

Утер єси лихим поганам носа...

Поки світ світом, люде не забудуть,

Як нам в пригоді стала скеля Боса.

З другого

Здоров, наш Байдо, князю Вишневецький!

Спасибі за братерськую послугу!

Що не подав нас у ярміс турецький, [94]

Помстивсь над бесурменом за наругу.

Байда

Вітаю й я вас, тілько не словами.-

Ригніте, гирла, полом'єм пекельним.

Понад човнами, понад головами

І вдарте турка острахом смертельним!

Канонада з Босої Скелі.

З третього

Ого! дивітесь, браттє, як скіпає

В скіпки наш Байда гаспедські галери!..

А там одна вже полом'єм палає,

Освічує до пекла туркам двері.

З четвертого

Ге, ге! вжахнулись і до моря драла!..

Тепер їх і з собаками не знайдеш...

Позабігають аж у Крим до хана

Воювники турецького султана.

Між човнами замішка.

Байда

Чого ж ви стали! Що вам приключилось?

Втікайте, поки Соліман не знає,

Що коло скелі Босої зчинилось,

І вістовця від мене дожидає.

Голоси з човнів

Ой горе, князю! ту міцну галеру,

Що ми так славно здобули на морі,

Одрізано у нас, минувши Перу,

І турки знов ликують на Босфорі...

Бо там зісталась вся потуга наша,

Гетьман з тими, що турчина жахали...

Байда

Хто ж ваш гетьман?

Голоси з човнів

Фесько, по батьку Ганжа,

Що Андибером низовці прозвали.

Один з побратимів

Се Ганжу сам господь за нас карає...