Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Я чудово розуміла, що місцеву жінку така заява повинна була призвести до напівнепритомності та готовності йти на будь-які жертви, проте я ж не місцева. Після наших аеропортів будь-який, навіть найжорсткіший обшук починаєш сприймати як звичайне та навіть нудне дійство.

Вставши та розкинувши руки, я широко посміхнулася, хоч усмішка й вийшла більше схожою на оскал.

— Можете приступати.

Герцог на мить завмер, хитнув головою, ніби відганяючи ману, потім теж підвівся.

Він різко скинув на підлогу мою шубу. Зрозуміло, якщо слова не мали потрібного ефекту, намагатиметься впливати шляхом жорсткості дій.

Ведмідь грубо пройшовся по моїх руках, потім боками, не залишивши поза увагою талію та груди, на мить зупинився на ремені з ножами для метання, а потім на стегнах і пройшовся по ногах униз.

— Знімай чоботи, — прошипів він, піднімаючись і грізно нависаючи наді мною.

— Вам треба — ви й знімайте, — я сіла на диван і простягла герцогу ногу.

Не знаю, про що я на той момент думала, але точно не про власну безпеку. Сандр завжди казав, що в мене з мозками не все гаразд.

Ведмідь рвонув мій чобіт, і я злетіла з дивана на підлогу.

— Ідіот! — закричала я. — Там блискавку розстебнути треба. Середньовіччя довбане. Чурбан! Навіть обшукати нормально не може.

Зло сопучи, я сіла назад на диван, розстебнувши блискавку, стягнула чобіт і жбурнула його у бік герцога, туди ж пішов і другий.

Герцог чоботи спіймав, уважно їх оглянув і шпурнув назад. Моя реакція виявилася гіршою: один я піймала, другий, ударившись об спинку дивана, впав на підлогу.

Стара зареготала.

Поки я одягала чоботи назад, Ведмідь схопив стару та підтяг до мене.

— Показуй точно, де! — проорав він їй прямо у вухо так, що навіть мені стало погано.

Стара почала шипіти та вириватися. Ведмідь відпустив її, вона кулею впала на підлогу, але тут же схопилася, жадібно облизнула губи й потяглася своїми кістлявими руками до мене.

— Джерело, джерело, — шипіла вона, а я задкувала від неї, зовсім не розуміючи, чого хоче від мене це опудало.

Руки тяглися до мого обличчя, але відсуватися мені вже не було куди, я вперлася спиною в стіну.

Тієї миті, коли стара торкнулася мого обличчя, по її тілу пройшла хвиля.

За мить замість старої переді мною сиділа молода жінка в одязі, що нагадувало білі пелюстки квітів.

— Джерело йде з нами, — жінка різко розвернулася й перегородила дорогу ошаленілому герцогу. — Ми дали тобі шанс, але ти прогаяв його. Тепер Джерело наше, як і було передбачено.

Герцог кинувся на дівчину, як звір, але та легко відкинула його одним рухом руки, від чого він непритомний відлетів на диван.

— Ходімо, Джерело, — дивна жінка простягла мені бліду руку.

— Так, стоп, — я не збиралася брати участь у цьому маскараді. — Я нікуди не піду ні з вами, ні з ним.

Жінка здивовано подивилася на мене, потім насупилась, за долю секунди наблизившись до мого обличчя, та дунула на мене повітрям, яке занадто солодко пахнуло ліліями.