Читати книгу - "Стів Джобс"

— Думаю, що в душі він справді класний хлопець, але надто легковажний.

Під кінець нашої музичної сесії, я поставив йому доволі «бородате» питання: Beatles чи Stones?

— Якби дім був у вогні і в мене ще залишалася можливість узяти щось із музики, то були б записи Beatles, — відповів він. — Важче вибирати між Beatles і Діланом. Можна було б повторити успіх Rolling Stones. Але це неможливо щодо Ділана та Beatles.

Поки він уголос розмірковував про щастя виростати під таку музику, до кімнати зайшов його вісімнадцятирічний син.

— Рід не розуміє цього, — журно промовив Джобс.

Хоч, можливо, хлопець все добре розумів. Одягнутий він був у футболку з зображенням Джоан Баєз та написом Forever Young (назва пісні Боба Ділана. Популярність здобула і версія пісні у виконанні американської фолк-співачки Джоан Баєз. — Прим. пер.).

Боб Ділан

Джобс пам’ятав себе недорікуватим лиш одного разу — коли вперше зустрівся з Бобом Діланом. У жовтні 2004 року легенда американської музики давав концерт недалеко від Пало-Альто, Джобс тоді відновлював сили після першої операції. Ділан не був надто товариським, як Боно чи Боуї. Він ніколи не був другом Джобса і ніколи про таке й не думав. Однак запросив Джобса до себе в готель перед концертом. Ось як це пригадує сам Стів:

Ми сиділи на терасі біля його кімнати й говорили десь зо дві години. Я дійсно нервував, адже він був одним із найбільших моїх героїв. Я переживав, що він уже не такий розумний, що, можливо, є лиш карикатурою на самого себе, як це стається з багатьма старшими людьми. Та я лишився задоволений. Розум у нього був гострий, наче скальпель. Ділан був саме таким, як я сподівався, — відкритим і чесним. Просто розповідав мені про своє життя та написання пісень. Він казав, що пісні з’являлися якось самі по собі, йому не треба було спеціально щось придумувати. Але це вже у минулому, признався він, тепер пісні так легко не пишуться. Потім він на мить замовк і, усміхаючись, сказав своїм скрипучим голосом: «Але я все ще можу їх співати».

Наступного разу, коли Ділан виступав неподалік, він запросив Джобса до себе в гримерну безпосередньо перед самим концертом. Коли Ділан запитав у Стіва, яка його улюблена пісня, той назвав One Too Many Mornings. Того вечора Ділан її заспівав. Після концерту, коли Джобс уже йшов, його наздогнав автобус Ділана та, скригнувши гальмами, зупинився.

— То ти чув, що я для тебе заспівав? — проскрипів Ділан і від’їхав. Коли Джобс розповідає ту історію, йому досить непогано вдається передати голос Ділана.

— Він один із найбільших героїв мого життя, — казав Джобс. — Моя любов до нього з роками лише зростала, вона наче дозрівала. Я поняття не маю, як він, будучи таким молодим, зумів написати всі ті пісні.

За декілька місяців після їхньої зустрічі на тому концерті у Джобса з’явився грандіозний план. Він хотів, щоб iTunes Store запропонував цифрову збірку всіх пісень Ділана, що коли-небудь були записані. Таких було понад сім сотень, і, згідно планів Джобса, коштувати вони мали 199 доларів. Він хотів стати провідником Ділана у цифровому світі. Однак Енді Лек із Sony, компанії, що випускала музику Ділана, і слухати про це не хотів, без якихось серйозних поступок щодо iTunes. Крім цього, Лек відчував, що ціна надто низька, і це здешевить певною мірою самого Ділана.

— Боб — національний скарб, — казав Лек, — а Стів хотів його продавати за ціною ширвжитку.

Але корінь проблеми, чому представники звукозаписувальної компанії не йшли на угоду з Джобсом, полягав у тому, що він сам збирався встановлювати ціни, навіть із ними не порадившись. Тож Лек відповів відмовою.

— Гаразд, тоді я напряму поговорю з Діланом, — сказав Джобс.

Але це не була та тема, з якою Ділан коли-небудь особисто мав справу, тож він спрямував Джобса до свого агента Джефа Роузена.

— Це дійсно кепська ідея, — казав Лек Роузену, показавши все у цифрах.

У Лека були як професійні, так і особисті мотиви, щоби за всяку ціну дати Джобсу відкоша і навіть трохи подражнити його. Тож ось що він запропонував Роузену:

— Завтра я випишу тобі чек на мільйон доларів, якщо цю пропозицію Джобса буде назавжди забуто.

Як пізніше пояснював Лек, то був удалий тактичний хід, який у подальшому їм окупився сторицею, через продаж компанією альбомів Ділана. Десь за годину Роузен передзвонив і погодився.

Але у 2006 році Лек залишив посаду президента Sony BMG, і Джобс знову почав перемови з даного питання. Він надіслав Ділану iPod з усіма його піснями і представив Роузену зразок кампанії, яку Apple збиралася запустити задля цього проекту. У серпні угоду було укладено. Це дозволяло Apple продавати за 199 доларів цифровий пакунок з усіма піснями Ділана. Крім цього, компанія отримала деякі ексклюзивні права на новий альбом співака Modern Times.

— Боб Ділан — один із найповажніших поетів і музикантів нашого часу, він також мій особистий кумир, — казав Джобс, оголошуючи про укладення договору.

Збірка з 773 пісень включала також сорок два раритетних записи, зокрема пісню Wade in The Water, записану 1961-го в якомусь із готелів Міннесоти, а ще версію Handsome Molly 1962 року з концерту в одному з нью-йоркських кафе. А ще були Mr. Tambourine Man, неперевершено виконана на Ньюпортському фестивалі фолк-музики (найулюбленіший фестиваль Джобса) 1964 року, і акустична версія Outlaw Blues (1965).

Угода також передбачала, що Ділан мав з’явитися у телевізійній рекламі iPod, представляючи свій новий альбом Modern Times.

Після того як Том Соєр переконав друзів пофарбувати паркан, це був другий в історії приклад, коли світ геть перевернувся догори дриґом. У минулому, щоби залучити зіркових особистостей у рекламу, їм треба було платити шалені гроші. Але станом на 2006 рік світ змінився. Знані артисти самі хотіли з’явитися в рекламі iPod, бо це гарантувало їм успіх. Джеймс Вінсент передбачив таку ситуацію ще декілька років тому, коли Джобс заявив, що може легко зв’язатися з багатьма музикантами і готовий їм заплатити, щоби ті з’явилися у рекламі.

— Ні, все дуже швидко зміниться, — відповів Вінсент. — Apple — дуже особливий бренд, він крутіший, аніж бренди багатьох артистів. Ми маємо говорити про можливості, які пропонуємо музикантам, а не платити їм.

Лі Клоу пригадує, що був певний спротив серед молодших за віком працівників Apple та рекламної агенції щодо участі