Читати книгу - "Стів Джобс"

— Вони сумнівалися, що він усе ще чогось вартий, — пригадує Клоу.

Джобс пропускав усе це повз вуха. Він до смерті хотів, щоби Ділан це зробив. Стів Джобс переймався кожною деталлю тієї реклами. Роузен прилетів до Купертіно, тож вони разом могли прослухати альбом та обрати пісню для реклами, нею виявилася пісня Someday Baby. Проглянувши пробний варіант відео, в якому Клоу виконував роль Ділана, Джобс дав добро. Згодом у Нешвілі було знято вже самого Ділана, але відзняте відео Джобсу зовсім не сподобалося — було надто невиразним. Стів хотів, щоби рекламу знімали в іншому стилі. Клоу запросив іншого режисера, а Роузену вдалося переконати Ділана все ще раз повторити. Боб Ділан у ковбойському капелюсі співав і бриньчав на гітарі, а паралельно молода модниця у кашкеті витанцьовувала зі своїм iPod. Джобсу це страшенно сподобалося.

Та реклама мала колосальний уплив: вона допомогла Ділану здобути молодшу аудиторію, такий само ефект iPod справив на комп’ютери Apple. Завдяки тій рекламі альбом Ділана опинився на першому місці хіт-параду Billboard уже в перший тиждень після виходу, випередивши суперпопулярні на той час альбоми Крістіни Аґілери та дуету Outcast. За тридцять років із часу виходу альбому Desire (1976) творіння Боба Ділана вперше знову сягнуло такої вершини. Часопис Ad Age відзначив ключову роль Apple у тій розкрутці Ділана. «Реклама iTunes+iPod зламала існуюче правило, коли великий бренд виписує велику суму, щоби гідно оцінити велику знаменитість, — повідомляло видання. — Цей випадок перевернув уявлення про істинність лише такої формули. Замість грошей, Apple надала пану Ділану доступ до молодої аудиторії, а це, у свою чергу, допомогло розкрутити продаж його музики до рівня, не досяжного для нього з часів президенства Форда».

The Beatles

Серед найулюбленішої музики Джобса були піратські записи десятка чи навіть більше варіантів пісні Strawberry Fields Forever. Це стало для нього зразком того, як можна і треба добиватися досконалості. Енді Герцфельд у 1986 році знайшов той CD та зробив копію для Джобса, хоч той інколи розповідав, що отримав його від Йоко Оно. Сидячи якось у вітальні свого будинку в Пало-Альто, Джобс нишпорив серед коробок з компакт-дисками у пошуках того запису. Знайшовши, включив та розповів, чому той запис його навчив:

Це складна пісня. Дивовижно спостерігати за творчим процесом, як вони рухалися то туди, то сюди, та зрештою, за декілька місяців, таки створили. Леннон завжди був моїм улюбленим бітлом. (Джобс засміявся, коли Леннон зупинився під час першої спроби та наполягав почати спочатку, з іншими акордами.) Ви чули, як вони разок збилися? Далі не пішло, тож мусили починати спочатку. Ця версія ще досить сира. Вони тут звучать, як прості смертні. Багато хто так зміг би — ну, якщо й не придумати і написати, то принаймні зіграти — точно, — але це не стосується наступних версій пісні. Вони не зупинялися. Вони були крайні перфекціоністи і продовжували далі й далі. Коли мені було близько тридцяти, це справило на мене велике враження. Тут видно, як багато вони працювали над цією піснею.

До того ж вони робили ще купу всього між тими записами. Але не зупинялися, щоразу все більше наближаючи її до досконалості. (Коли звучала третя версія пісні, Джобс звернув увагу, наскільки складніше в інструментальному плані вона звучить.) У нас в Apple дуже подібний підхід до роботи. Навіть що стосується кількості робочих моделей нового комп’ютера чи iPod. Ми починаємо з однієї версії, але потім, коли доходить справа до функціональності та зовнішнього вигляду, їхня кількість все збільшується і збільшується. Це важка і кропітка робота, але в кінці маємо класний результат та захоплені вигуки: «Нічого собі! Як їм це вдалося? Де болти?».

Таким чином стає ясно, чому Джобса так непокоїв той факт, що Beatles усе ще не були доступні на iTunes. Боротьба з Apple Corps., компанією, що займалася бізнес-справами Beatles, розтягнулася на три десятиліття, тож журналісти, які писали про ці стосунки двох компаній, часто вживали вираз «довга і заплутана історія». Почалася вона у 1978 році, коли Apple Compruters, незадовго після своєї появи, опинилася в ролі відповідача у судовій справі про порушення прав на торгову марку на підставі того, що колишня записувальна компанія Beatles мала назву Apple. Справу було залагоджено за три роки, після того як Apple Computers заплатив Apple Corps. 80 тисяч доларів. Мирова угода містила деякі несуттєві, як тоді здавалося, зауваження: Beatles не виготовлятимуть комп’ютерне обладнання, a Apple жодним чином не втручатиметься у музичну сферу. Beatles дотрималися своєї частини угоди — жоден із них ніколи не займався виробленням комп’ютерів. А от в Apple з’явилися свої інтереси в музичній індустрії. Компанію знову засудили у 1991 році, коли Macintosh отримав можливість програвати музичні файли, а потім знову — у 2003-му, коли був запущений iTunes Store. Усі юридичні питання були врешті вирішені у 2007 році, коли Apple заплатила Apple Corps. 500 мільйонів доларів за всесвітні права на назву, а тоді вже компанія Apple дозволила Beatles використовувати назву Apple Corps.

Проте це все одно не вирішило питання доступності Beatles для iTunes. Бо, щоби це сталося, потрібно було, щоби Beatles й ЕМІ Music, що володіла правами на більшість пісень гурту, дійшли згоди щодо «цифрових прав».

— Усі бітли хотіли бути на iTunes, — казав Джобс, — але вони з ЕМІ були наче старе подружжя — ненавидять одне одного, але не можуть розлучитися. Той факт, що мій улюблений гурт був останнім, хто ще не потрапив до iTunes, підштовхував мене робити все для розв’язання цього питання.

Як виявиться згодом, йому це вдасться.

Боно

Боно, соліст гурту U2, глибоко шанував маркетингові можливості Apple. Він був переконаний, що його дублінська рок-банда й далі найкраща у світі, але у 2004 році, після майже тридцяти років разом, гурт намагався дещо оживити свій образ. Вони записали чудовий новий альбом, одну з пісень якого Едж (провідний гітарист гурту) не побоявся назвати «еталоном рок-пісні». Але Боно знав, що для успіху того альбому потрібен був іще й хороший імпульс, тож він подзвонив Джобсу.

— Я хотів від Apple чогось особливого, — пригадує Боно. — У нас була пісня Vertigo, яка містила жвавий гітарний мотив, який би точно запам’ятався слухачам, але лише у випадку, якщо люди почули б його багато-багато разів.

Він боявся, що ера розкрутки пісень по радіо уже минула. Тож Боно навідався до Джобса додому у Пало-Альто, погуляв із господарем садочком і зробив незвичну пропозицію. Протягом свого існування U2 завжди відмовлявся від пропозицій знятися у рекламі. Інколи