Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

цьому переконанні, і виховання грунтувалося на принципі — «убивати в собі ще в зародку почуття ненависті, прищеплювати розсудливу терплячість і плекати в собі самовіддану любов до всього «нашого». Та повернуся до головного. Стереотип, про який я сказав, поділявся на три підстереотипи. Я весь час маю на увазі специфіку моєї служби, мого фаху і тому хочу, щоб мене зрозуміли правильно: фактором, що регулював взаємовідносини імперії з «іншими» державами та їхніми громадянами, я вважав норми міжнародного права, дипломатію і військову міць. Регулятором взаємовідносин між «нами» та «іншими» всередині Російської імперії я вважав закон і законність, перед якими рівні всі, незалежно від розумових, станових і майнових відмінностей. Розслідуючи злочини, що їх вчинили «інші»,— чи то були піддані Російської імперії, чи «інших» держав,— я вважав допустимими будь-які засоби, навіть підступність, оскільки то була боротьба з ворогом, і навпаки, коли надходив донос на людину, що належала до мого кола (це третій підстереотип), то протидержавні дії такої людини я розглядав як оману ближнього, а в ньому самому бачив фракціонера і тому діяв проти нього лише достойними засобами, щоправда, тривало все це доти, доки я не починав бачити в ньому смертельного ворога.

Душевний лад полковника Сахнова був досить простий, такий простий, що, коли б він навіть перейшов до табору «інших» І став непримиренним ворогом, все одно більшого зла від нього не було б. Та нікуди він не думав переходити, і на думці в нього не було виявитися ворогом трону й держави. Той вівтар, на який я і мої предки молилися протягом кількох сторіч, увінчувався його імператорською величністю і найяснішим сімейством. То була найбільша святиня імперії, а кревність Сахнова з царським родом була визнана. Отже, мало того, що він був «наш»,— він уособлював те, чому «я зобов’язаний був оддавати все, а одержувати лише стільки, скільки треба, щоб мати можливість віддавати все»...

Мушні Зарандіа і я мали намір порахуватися з Сахновим, тобто з «нашим», так, начебто він належав до «інших»!

Та це була тільки частина моєї провини. Ще важча і ще значніша частка провини полягала в тому, що я замахнувся на основу основ будь-якої імперії, які будь-коли існували в історії людства, і порушив статут. Річ у тому, що, коли заходить мова про імперію, то в лавах «ми» опиняються і «сини державної нації», і інородці. «Сини державної нації» здійснюють власну державність, тобто служать величі й процвітанню своєї нації. Інородці перебувають на чужій службі й становлять неминучий і необхідний у кожній імперській ієрархії прошарок ландскнехтів і кондотьєрів. Вони, формально служачи державній нації, фактично дбають передусім про власні інтереси, а вже за ними — про добре замасковані інтереси своєї нації, що, зрештою, суперечить інтересам імперії.

Історично доведено, що в епоху катаклізмів «сини державної нації», незважаючи на відмінність політичних поглядів, твердо захищають цілісність держави, а поведінці інородців, як правило, притаманний сепаратизм. Хоч «сини державної нації» й інородці становлять єдиний привілейований правлячий стан, але кожна з сторін дотримується свого принципу в цій єдності: «Державна нація, вдаючись до послуг інородців, не повинна цілковито довірятися їм, незважаючи на всі їхні заслуги перед троном та імперією». У зіткненнях, які можуть виникнути між «сином державної нації» та інородцем, котрий належить до нашого стану, як у випадку Сахнов — Зарандіа, моїм патріотичним обов’язком було стати на бік досить низької, але стійкої духовної вартості, тобто на бік Сахнова. А я став на бік його противника, і саме це й було замахом на основу основ нашої державності, було злочином проти статуту!

Що Зарандіа почав діяти проти Сахнова засобами, які допускалися тільки в боротьбі з «іншими», я відчув одразу, хоч, поклавши руку на серце, мушу сказати — туманно. Лише згодом я зрозумів, що Сахнов потрапив у тенета провокацій, які розкрив Зарандіа, а я не тільки не перечив цьому, а навіть допомагав йому! Мені треба було підвищити свій голос і вивести на світ божий ту інтригу, а я не знаходив у собі нічого, крім усвідомлення, як саме треба поводитися, а бажання поводитися належним чином у мене не було ніякісінького. Я знав людей, які лише так і поводяться, лише так і живуть, не вбачаючи в цьому нічого поганого й вважаючи себе бездоганними, а для мене все це було справжньою трагедією, і я видавався собі жерцем, що погасив священний вогонь за методом Гулівера. Я був схожий на шляхетну людину, котра ні з сього ні з того пустилася в розгул І розпусту і одного разу вранці виявила, яка катастрофа з нею сталась, але не знайшла в собі сил усе обірвати і ввійти в свою звичайну колію. Такі люди шукають розради в новому гульбищі. Наді мною нависла страшна небезпека: я мав переселитися в світ компромісів, залежності, що руйнували мої колишні підвалини й породжували докори сумління.