Читати книгу - "Джозеф Антон"

живемо досить-таки непогано. Хай там як, однак у нашому будинку, як інколи кажуть поліцейські, завжди «лад і спокій». Так, намагаємося не привертати уваги сусідів. Ззовні здається, ніби ми кудись поїхали, а всередині наше життя минає досить спокійно, тож маю змогу працювати. Щодо книжки, то все йде як слід, я вже навіть бачу фінішний рядок. Коли з книжкою справи посуваються добре, то все решта на світі здається мені стерпним; навіть у цьому моєму дивному житті. Підбивав підсумки року, що минув, і в колонці з мінусом записав: заробив астму із пізнім початком, невеличка нагорода від Всесвіту за відмову від сиґарет. Тепер принаймні я не куритиму. Вдихання диму просто неможливе. Астма із пізнім початком зазвичай протікає порівняно безболісно, проте вона невиліковна. Невибульковна, якщо переінакшити моє давнє рекламне слово. Ти ж бо нас учила: «чого не зцілити, з тим мусиш жити». Ну, а серед плюсів: новий лідер Лейбористської партії Тоні Блер сказав кілька хороших слів в інтерв’ю Джуліану Барнсу. «Я підтримую його на всі сто відсотків... Не можна водити людину за ніс у такій справі». На всі сто відсотків, це ж бо непогано, правда, аммо? Давай сподіватися, що цей відсоток не знизиться, коли він стане прем’єром. Здається, європейським мусульманам ця фетва остогидла так само, як і мені. Мусульмани Нідерландів і Франції виступають проти неї. Французькі мусульмани, як зазвичай, підтримують свободу слова і свободу віросповідання! В Британії ми наразі маємо Сакрані і Сіддікі, а ще бредфордських блазнів, тож сміху не бракує. В Кувейті імам хоче заборонити «богохульну» ляльку Барбі. Чи ти коли-небудь гадала, що бідолашну Барбі й мене звинуватять у схожих гріхах? Єгипетський журнал надрукував уривки із «Сатанинських віршів» разом із забороненим твором Наґіба Магфуза з вимогою позбавити релігійників права вказувати, що можна, а чого не можна читати в Єгипті. Між іншим, Тантаві, верховний муфтій Єгипту, виступає проти фетви. У своїй промові з нагоди відкриття засідання організації «Ісламська конференція» в Касабланці король Марокко Хассан заявив, що ніхто не має права називати людей невірними, оголошувати їм фетви чи розпочинати проти них джихад. Думаю, це досить добре. З часом переміни все ж таки стануться. Будь здорова. Приїжджай до мене. Я тебе дуже люблю.

Ага, P.S.: та горезвісна Тасліма завдає багато клопоту Ґабі Ґ. у Швеції, весь час його в чомусь звинувачує (у чому?) й увесь час твердить, що не може нічого доброго сказати про нього. Вона, дивлюся, таки добра погань, від неї вже відвернулися захисники в усій Європі. Бідолашний Ґабі, як і багато хто інший, робить, що може, для її безпеки. Як то кажуть, зробиш комусь добре — собі зле.

Щасливого Нового року!

Зі мною все добре.

Він закінчив свій роман. Минуло сім років, відколи Саладін Чамча відвернувся від вікна, що виходило на Аравійське море; п’ять років тому — відколи Сорая, Гарунова мама, знову почала співати. Це були кінцівки, до яких він прийшов у процесі написання тих книжок, а от кінцівку «Прощального зітхання Мавра» він знав майже достоту із самого початку. Заупокійний реквієм Мавра Заґойбі за самим собою: Ляжу на могильний камінь, схилю свою голову під літерами «RIP[202]» і заплющу очі за родинною традицією засинати у тяжкі часи й сподіватися на пробудження, вже оновленим і радісним, за ліпших часів. Добре також було б знати останні ноти мелодії, знати мету, до якої летять усі стріли книжки -сюжетні, тематичні, комічні, символічні. Поза межами сторінок книжки на питання щодо кінцівки, яка б давала задоволення, неможливо відповісти. Людське життя рідко коли має форму, і є лишень періодично значимим, його незграбність — це неминучий наслідок перемоги змісту над формою, чого і коли над як і чому. Проте з плином часу йому дедалі рішучіше хотілося спрямувати свою історію до закінчення, в яке всі відмовлялися вірити, в якому він і ті, кого він любить, зможуть рухатися поза межами дискурсу ризику й безпеки до майбутнього, вільного від небезпеки, в якому «ризик» знову стане словом творчої відваги, а «безпека» — тим, як ти почуваєшся, коли оточений любов’ю.

Він завжди був пост-якийсь, якщо брати до уваги літературознавчий дискурс, відповідно до якого все дотепер написане — це наслідок чогось іншого: постколоніальний, постмодерністський, постсекуляризаційний, постінтелек-туальний, постлітературний. Тепер до тієї запорошеної поставности він міг додати ще й свою «постфетвівську» категорію й стати не тільки «по-ко» чи «по-мо», але також «по-фе». Всякого роду відвойовуванням він цікавився з часу написання «Опівнічних дітей», коли домагався відновлення своєї індійської ідентичности, ба навіть значно раніше — хіба не був він бомбейським хлопцем, і хіба не був той мегаполіс містом, збудованим на відвойованій від моря суші? Тепер він знову вирушить на відвойовування втраченого становища. Видавши щойно закінчений роман, він знову займе своє місце у світі книжок. Він запланує літо в Америці й узгодить із поліцейським начальством хоч і незначне, проте розширення своєї свободи, він продовжуватиме думати про політичний тиск, про оборонну кампанію, проте він не має часу чекати на політичне вирішення, йому потрібно хапатися за ті уламки свободи, до яких він може дотягтися, йому потрібно крок за малюсіньким кроком почати рухатися до щасливого закінчення, яке він сповнений рішучости написати для себе.

Ендрю, говорячи по телефону про «Мавра», розчулився ледь не до сліз. Верхня Ґіллонова губа виявилася стійкішою, проте також затремтіла. Він радів справленому на них враженню і їхньому зворушенню, хоча відчував, що закінчення потребує доопрацювання, що образ негідника Васко Міранди в останньому розділі до кінця ще не виписаний. Елізабет прочитала книжку й дуже тішилася присвяті Е. Дж. В., багато хвалила й робила деякі гострі редакторські зауваження, а також чомусь уявила собі, що в останньому повороті сюжету жінка-японка Аой Уе, ім’я якої складалося майже з одних голосних, щось мала від неї, тож Маврове порівняння її зі своєю попередньою божевільною коханою Умою — він назвав Аой «достойнішою жінкою, яку він, однак, любив менше» — це насправді порівняння її з Маріан. Упродовж години він переконував її, що це не так, що якби