Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

— Можливо, — відповідаю я, злегка нахиливши голову. — Але я вірю, що ви допоможете мені це виправити.

— Ви заграєте до мене чи що?

— Хіба це не очевидно? — відповідаю з легким ухилом у бік і не зводжу з неї очей. — Ви мене сексуально приваблюєте як жінка. Між нами є хімія, і ми дорослі люди.

Ясмін на мить застигла, ніби не була готова до такої прямолінійності. Потім вона швидко приходить до тями, нахиляючи голову й кидаючи мені колючий погляд.

— Тоді ви справжній бовдур, Феліксе. Ви хочете знести мою будівлю і одночасно переспати зі мною? Оригінально, не сперечаюся.

— Ви праві, це трохи дивне поєднання, — я удаю, що задумуюсь. — Може, ми почнемо з чогось простішого, наприклад... кави?

— Кави? — вона ледве стримує сміх. — Ви, здається, не зрозуміли. Моя відповідь — ні. І на вашу "допомогу", і на вашу каву. Я не продаюся за дешеву оренду, і тим більше — за флірт.

— А якщо я запропоную дорогу каву? — додаю з лукавою усмішкою, спостерігаючи за тим, як її губи мимоволі стискаються.

Здається, мені подобається її дражнити.

— Вам би спробувати з кимось іншим, Феліксе, — вона робить ще один крок назад, обережно знову набираючи дистанцію між нами. — Бо зі мною це не спрацює. Ви занадто впевнені у собі. І це робить вас… — вона робить паузу. — Нудним.

— Нудним? — я нахиляю голову з легким смішком. — Ви й справді вважаєте мене нудним?

Вона мить мовчить, підбираючи слова, і її очі знову набирають колючості.

— Так, Феліксе, нудним, — підкреслює вона, граючи на кожному звуці. — Ви такий передбачуваний у своїх "граціях". Думаєте, що ваше домінування та пильний погляд змусять мене змінити свою думку?

— Я не думав, що моя впевненість виглядає нудно. Можливо, ви просто не звикли до чоловіків, які знають, чого хочуть.

Ясмін закочує очі, явно роздратована.

— Звичайно, я звикла до чоловіків, — заперечує вона. — Це не впевненість, а зарозумілість. Я ніколи не піду з вами на "каву", яка буде означати щось більше, — продовжує, голос стає ще більш рішучим. — Навіть якщо ви будете останнім чоловіком на цій планеті. Я скоріше полечу на Марс.

— Але Марс безлюдний.

— Саме тому, — кидає вона мені погляд, наповнений іронією. — Скоріше ніхто, ніж ви.

Стою й мовчу, намагаючись зрозуміти, чому розмова з нею так зачіпає мене. Вона така вперта, така невблаганна, що це чомусь мені подобається ще більше. Я відчуваю, як мій інтерес до неї тільки зростає, ніби вона цим своїм постійним опором підігріває в мені бажання ще більше її дражнити.

— То це виклик? — запитую, нахиляючись ближче, поки вона все ще намагається зберігати між нами відстань. — Ви щойно сказали, що вибрали б Марс замість мене. Це звучить так, ніби я маю шанс довести вам протилежне.

— Ви нічого не доведете, — відповідає Ясмін, випрямившись і демонстративно поправляючи сорочку. — Бо не існує нічого, що могло б змусити мене змінити свою думку.

— Нічого? — перепитую з легким підозрілим усміхом. — Це доволі категорично. Ви ж знаєте, що життя іноді підкидає сюрпризи.

— Якщо сюрприз — це ви в моїй пекарні, то дякую, але я вже наситилася, — її голос звучить холодніше, ніж раніше, але я помічаю, як її погляд мимоволі ковзає до моїх рук.

Вона явно згадує момент, коли я зловив її, і, хоча її погляд стрімко відводиться вбік, на мить у повітрі знову з'являється те дивне відчуття напруги.

— Ви щойно кинули мені виклик, Ясмін?

Дівчина зітхає так, ніби їй набридли ці ігри.

— Феліксе, це не виклик. Це пряма відмова. Є різниця, розумієте? Ви можете тлумачити це як завгодно, але це нічого не змінить.