Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Артур

- Ти влип, хлопче! -Фелікс відверто сміється, дивлячись мені в обличчя.

- Не глузуй, - похмуро бурчу у відповідь.

Зрозуміти не можу його легковажного ставлення до факту раптового зникнення Емми.

Після безрезультатних спроб додзвонитися втікачці, набрав його номер. Ось уже хто точно має володіти достовірною інформацією з приводу причини раптового від'їзду Емми до Норвегії, так це він.

- А мені подобається те, що з ним відбувається, - втручається Никифор. - Принаймні, хоч щось нарешті людське займе його думки. Збожеволів уже, в натурі, на своїх злочинцях і переслідуваннях, - махнувши рукою для переконливості, він одразу ж перемикається на дівчат, які сидять неподалік.

Помітно, що ті відповідають йому взаємним інтересом і кокетують. А мої проблеми він сприймає як щось другорядне, переключивши всю свою увагу на симпатичних і товариських панянок.

Я приєднався до Фелікса і Никифора, які сьогодні вирішили влаштувати пивну вечірку в ірландському пабі. Мене запрошували, звісно, теж, але я спочатку відмовився, хотілося вечір провести з коханою дівчиною. Мріяв про це протягом усього робочого дня. І ось, тепер я, як і раніше, в компанії своїх старих друзів, з келихом пива.

Вони радіють, не звертаючи уваги на моє депресивне становище.

На годиннику близько одинадцятої вечора, а відвідувачів у барі вдосталь. Проте дзвіночок на вхідних дверях раз у раз знову сповіщає про нових відвідувачів, любителів випити келишок пива наприкінці дня.

Спочатку злість, як реакція дитини, в якої відібрали улюблену іграшку, потім пригніченість від неможливості впливати на ситуацію і тривога за  життя коханої, до кінця вечора змінюються сумом.

Чому вона зникла? Чому так раптово? Чому не зателефонувала мені?

І це тоді, коли наші взаємні почуття заіскрилися полум'яною пристрастю. Коли близькість наша вийшла на новий, якісніший рівень. Розумію, що я абсолютно не готовий до такого випробування і відчуваю гнітючу розгубленість від усвідомлення необмеженої влади Емми над моїм серцем.

 Я без кінця думаю про одне й те саме: вона повернеться і порозуміється, а я заздалегідь радий буду повірити будь-якому її поясненню.

Коротка записка, яка мало що пояснює, залишена на ліжку, не виходить у мене з голови: «Терміново відлітаю до Норвегії. Тобі не додзвонилася. На зв'язку» - єдина зачіпка. Помітно, що писалася похапцем - літери вроздріб на першому-ліпшому під руку клаптику паперу.

Безлад, залишений Еммою в нашій спальні, свідчив про її поспішні збори. Наслідки нашого фантастичного ранкового інтиму зберігав кожен куточок моєї квартири. Блукаю нею в стані стоїчного сомнамбулізму, повернувшись увечері додому з роботи.

Дверцята шафи відчинені, даючи змогу відразу визначити, що більшість особистих речей Емми на місці.

Мені знадобилося чимало часу, щоб повірити, що Емма справді поїхала. Присівши на ліжко, я крутив у руках небагатослівне послання й тупо перечитував його знову й знову, намагаючись розгадати загадку такої її поспішної втечі та побороти в собі стан надзвичайної неврівноваженості.

Кинула мене? Чим не догодив? Адже сьогодні вранці все було так чудово! Нічого не спадало на думку, що могло б пояснити і дати відповіді на питання чому і як.

Та чорт зі мною, чому вона нічого не сказала Феліксу?

Він же їй як брат, найближчий друг її покійного чоловіка, хранитель усіх її таємниць, накопичених за роки перебування в Норвегії. Ближче Фелікса в неї нікого тут немає. Ну і мене, звісно. Якщо тільки я щось значу для неї. Мені здавалося, що значу. І ось на тобі. Як я без Емми?

- Присягнися мені, що ти нічого не знаєш, - в єдиному пориві хапаю Фелікса за комір. Мене раптом осіняє думка, що це не правда, і Фелікс знає всі відповіді на запитання, які мене мучать, і з якоїсь поки що невідомої мені причини приховує від мене правду. Вони змовилися в єдиному тандемі проти мене.

- Артуре! Ти з глузду з'їхав? Прибери руки, - Фелікс одним рухом відриває від себе мої кулаки, дивлячись на мене, як на божевільного. - Не вистачало ще нам із тобою зчепитися! Я в такому ж становищі, як і ти. Забув? Хто мені Емма? І що вона тут робить? Тобі нагадати?

- А чому тоді ти такий спокійний?

- Я що, по-твоєму, повинен скаженіти, як придурок? Можу присягнутися, якщо тобі від цього стане легше. Друже, увімкни свій супераналітичний мозок, нарешті. З жінками таке буває.

- Що ти маєш на увазі?

- Ти що зовсім з глузду з’їхав? Краще подумай, чим ти міг образити її або хоча б про те, що могло стати причиною вашої сварки.

- Та якої сварки. Усе було абсолютно ідеально.

- Не гони, брате. У жінок завжди знайдеться причина до чого причепитися. Просто в тебе досвіду немає у спілкуванні з ними. На твій погляд усе в ажурі, а їй у голову може прийти чортзна-що, на порожньому місці.

І справді, жіночий мозок для мене загадка номер один.

- Ти знаєш, мушу зізнатися, що я дещо згадав. Справді ти маєш рацію. Була справа. Сьогодні вранці вона мене поставила в глухий кут своїм запитанням.

Такий незначний, за вуха притягнутий спогад про швидкоплинне роздратування Емми моїм тривалим листуванням сьогодні вранці з тими, хто бажає надати допомогу тваринам, вилетів у мене повністю з голови.