Читати книгу - "Вимушена дружина для підступного боса, Галлея Сандер-Лін"

Віддавши пакети водієві, що чекав на неї біля машини, вона скоріше сіла в автівку, краєм ока зазначивши, що Максим, не рухаючись із місця, проводжає її поглядом. Не дивитися на нього, не дивитися!

– Євангеліно Андріївно, ця людина може створити проблеми? – запитав, сідаючи поруч, Кирило. – Може, мені сказати хлопцям...

– Не треба! – нервово відгукнулася вона. – Це просто... знайомий з колишнього життя... давно забутого життя. Поїхали, у нас іще багато справ.

Розмова з Ланським розворушила минулі рани Максима, подряпала душу. Старий шкарбун його принизив, з брудом змішав, а він, дурень, сподівався називати його тестем! Чорта з два тепер назве! Цей убогий маразматик, схиблений на власній величі, не отримає від Макса ні краплі поблажливості, навіть якщо буде подихати у нього на очах і стане благати подати склянку води.

Так хотілося вірити, що яблучко від яблуньки впало далеко, дуже хотілося... І Максим не втримався. Він повинен побачити Єву! Зустріти її де-небудь, спробувати поговорити... та хоча б в очі їй подивитися і побачити, як відреагує на нову зустріч. Що скаже, як вчинить... і чи впізнає взагалі.

Хлопці зі служби безпеки Державіних вже склали приблизний маршрут пересувань Ланської, а спеціально виділена для цих цілей людина якомога більш непомітно, щоб не попастися її охорони, вела спостереження. Саме цій людині і зателефонував Макс, сподіваючись почути гарні новини.

– Семене, де вона зараз?

– Зайшла до торгового центру, висилаю координати. Машина припаркована біля головного входу.

– Добре, я зараз приїду. Але ти продовжуй вести спостереження. Якщо щось зміниться...

– Я тут же повідомлю, – понятливо відгукнувся Семен.

Приїхавши за вказаною адресою, Макс відкликав спостерігача: не хотів, щоб той бачив їх із Євою розмову. Звелів їхати до її дому і чекати ціль там. Побродивши недалеко від виходу, Максим таки дочекався, коли кохана завершить покупки і вийде назовні. Так, у житті вона ще краща, ніж на світлинах. Жива, справжня... тільки помацати не можна: поруч двометрова «шафа» з кобурою напереваги.

Стінка на стінку, охорона на охорону – не найкращий варіант, краще діяти акуратно. Для початку потрібно просто розвідати її настрій і спробувати поговорити. Якщо можна уникнути непотрібних жертв і вирішити справу миром, чому б не вчинити саме так?!

– Ну здрастуй, Єво... – сказав Макс, проковтнувши клубок у горлі.

Зупинилася, напружилася, але не озирнулася.

– Єво... – знову покликав Максим. Рука судомно стиснула смартфон.

Ну ж бо! Впізнає? Не впізнає? Прийме? Чи не прийме?

Обернулася, глянула на нього і змінилася в обличчі, немов примару побачила, потім, ніби отямившись, відвернулася і швидко попрямувала геть, кожним своїм кроком вбиваючи в серце Макса по цвяху. Непоганому такому цвяху, який не висмикнути і від якого немає ліків. Не оглядаючись сіла в машину і швидко поїхала.

У Макса виникла спокуса побігти слідом, не дати сісти в авто, але і їжаку зрозуміло, що зараз момент до неї не підібратися. Охоронець і водила (явно зі служби охорони) не залишали і шансу безперешкодно наблизитися. Та-ак, добре їй прикриватися іншими, але що вона зробить, коли їй більше нема ким буде прикриватися? Якщо не стане коштів, аби найняти охоронця? Якщо доведеться справлятися самій?

Вільна рука Максима стиснулася в кулак. Останній шанс... Він дав їй останній шанс, і Єва ним не скористалася. Що ж, тепер нехай на пару з батьком нарікають на себе...

Того ж вечора Максу надіслали досить цікаві світлини. Дорогий ресторан, Ланські з дочкою, а по сусідству відомий банкір з дружиною і сином. І синок цей гадський поруч із Євою сидить. Нахилився до неї, каже щось, руку біля її руки поклав...

У Максима моментально скипіла кров. Євангеліна проігнорувала його (але ж він тепер зовсім не хлопчисько-вигнанець в лахмітті!), зате всього лише через пару годин спокійнісінько розпиває чай з якимось мажором, який виїжджає на батькових грошиках?! Знайомий Максу такий тип мажорних синків... Сидять собі на теплих містечках не кляті та не м'яті, всіма командують і пожинають плоди чужої праці. Та на чорта їй здався цей великосвітський зануда?! Хоча ні, нехай краще виявиться занудою, ніж безбашенним марнотратником життя. Треба б дізнатися про нього детальніше...

– Алло, Семене, довідайся про цього шмаркача з вечірніх фото. Що з себе являє, чим живе, чого від нього можна чекати...

– Буде зроблено.

Залишок вечора Максим не знаходив собі місця, прекрасно розуміючи, що своїм занепокоєнням справі ніяк не допоможе, але все одно не міг заспокоїтися. Залишалося сподіватися, що це лише одна з рядових вечерь багатіїв, яка не спричинить ніяких кардинальних змін в житті Єви. Тому що інакше... Макс іще не вирішив, що зробить в іншому випадку, але точно нічого хорошого.

Зсередини продовжувала гризти тривога, а неприємне передчуття ятрило душу. Тільки б старий Ланський не вирішив скоріше спихнути дочку заміж, щоб уже напевно «убезпечити» її від Державіна. З цього шкарбуна станеться всучити її першому зустрічному «вдалому» претенденту, що водиться з нею в одній «пісочниці», аби не віддавати Максиму, який для нього як був, так і залишився голодранцем, навіть якби раптом вимостив золотом дорогу.