Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Оформляндія або Прогулянка в Зону 📚 - Українською

Читати книгу - "Оформляндія або Прогулянка в Зону"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оформляндія або Прогулянка в Зону" автора Маркіян Камиш. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 20
Перейти на сторінку:
дiстаю матрьошку пепсi i урочисто її вручаю. Тодi вже нема снiкерсiв, все пиво випили i думаєш тiльки про сорок кiлометрiв за нiч, маршрутку i пепсi на АС Полiсся в магазинi «Продукти». Всi радiють моїй матрьошцi.

У Зоринi — купа наркоманiв i сьогоднi звiдти тягнуть кабель: о двадцятiй сорок в Горностайполi i Губинi вирубило свiтло. Мабуть, вiтер. Я тодi саме бiг крiзь нiчний лiс. Мали б навiдуватися всякi тривоги, страхи i химороди, та я тiльки матюкаюся на дощ. Перед самiсiньким носом вiтер зламав сосну. Нiколи не думав, що в Чорнобильськiй Зонi можна загинути так: не вiд звiрiв, не вiд металiстiв, навiть не вiд кулi браконьєрiв, а вiд сосни. Але я i не загинув. Навiть не постраждав. Тiльки виматюкався.

Скоро все буде в порядку — я спатиму мертвим сном у селi Кам'янка, вiтер розхитуватиме дерева, дощ залiтатиме крiзь вiкна, а наркомани Зорина тягтимуть кабло в Горностайпiль. I нi, не здавати на метал, а пiдтягнути електрику. Потiм я сидiтиму на розмальованiй у жовто-блакитне зупинцi, а до бабульки пiдiйде неголений тип у капцях i скаже, що свiтло дали. Дванадцята двадцять. Вона говорить, що тут ранiше такого нiколи не було i вимикали рiдко. Просто зараз — штормове попередження. Знаю, мене здуло, наплiчник — змок, я — змерз, вломився до хати, де останнiй раз був три роки тому. Ми там завжди пили пиво. Хата — неподалiк вiд знаку «Кам'янка». За цей час дах завалився, а в єдину цiлу кiмнату хтось натягав стiльцiв i матрацiв. На столi — три металевi кружки. Типове мародерське кубло.

Бабця каже, що ранiше тут не було Зони i хлопцi не ганяли по венi, купа людей приїздила маршрутами обласного сполучення збирати гриби на вихiднi. А потiм — аварiя i вiд Горностайполя до Страхолiсся скрiзь вояки. Навiть у Губинi. Ще розказує про дрiт: перший рiк дрiт був пiд напругою i сигналiзацiєю, а у неї в хатi жило начальство в погонах. Жалiється, що її сина пов'язали за лисички i дали тисячу гривень штрафу, вiдвезли до суду. Мене в суд нiколи не возять — я городський.

Вона заздрить i розпитує про моїх батькiв. Їй дивно: в Губин, в це старе руїння приїздять молодi люди, якi не ганяють по венi, чистi, розмовляють без матюкiв i купують тут хати. Майже все це не про мене. Але вона жалкує, що її син не такий. Тодi б його теж не возили в суд. Мене ж не возять. Я не збираю лисички.

Маршрутка повiльно стартує на Київ, а у Страхолiссi хтось написав на парканi чорною фарбою «Путiн собака». Поряд на зупинцi дворняга мочилася на картату спекулянтську сумку — її поставив туди мужик, аби водiй помiтив, що на зупинцi хтось є, аби маршрутка не проїхала повз. Поставив i заснув. Ми проїхали повз.

У Губинi живе сiмдесят осiб. У сiмдесятому роцi жило не сiмдесят i до сiмдесят п'ятого працювала школа. Потiм дiтей стали возити в Горностайпiль. Моя колишня називала Горностайпiль «Шиншилiвка». Менi вiд того було смiшно, я ходив i повторював це слово, як рядки з дурнуватої пiснi.

У Губинi дуже тихо. Бородань Мiша накриває тентом мотоцикл. Вiн постiйно бурмоче про погоду, про те, що завтра знову пiде дощ i все його ламаччя залляє холодними краплями березня. Його нiхто не слухає. Тiльки Ваня, але вiн дурко i споконвiку стовбичить пiд Будинком культури, стрiляючи по двi гривнi. Нiхто не дає. Всi його знають, а нових людей тут майже не буває.

Таня ладнає дах. Вона єдина, у кого є грошi на металочерепицю. Навiть на те, аби поставити новi замки в сарай. Поряд бiгає стара. Вона бачила, як тут розливали водяру у пластиковi стаканчики i занервувала. Її взагалi нiхто не слухає. Вона бiгає хатами i просить бухла, пиво називає шампанським, а на прохання вiдiйти на безпечну вiдстань — гучно криє матом i проклинає всiма закляттями полiських вiдьом.

Люда сидить у дворi. Нiхто її не чiпає, нiкого не чiпає вона. Тiльки онуки галасують — їх сплавляють на уiк-енд тричi на мiсяць. Молодший вже знає всi грибнi мiсця у тутешнiх лiсах. Онуки хочуть колу. Перерва в магазинi тут вiчна: продавщиця буде плентатися через всю вулицю, зачiпатися по дорозi з перехожими i розказувати про вчорашнiх хлопцiв, якi зайшли в магазин з великими туристичними рюкзаками купити мiнералки, пива i сигарет. Мабуть, поїхали гульбасити на Київське водосховище. Дiйсно, куди тут ще їхати? Потiм, пiде в магазин, увiмкне радiо, їстиме квашену капусту, яка не продалася, i настрiй її покращає тiльки пiд вечiр, коли спаде до краю прохолодне весняне сонце. Так мине ще один день. Ще один день у прикордоннi Чорнобильської Зони. Я приїду за три днi. Тодi не обiцяють вiтру i падаючих сосон. Обiцяють плюс двадцять, чисте небо i привiтне обличчя хвойного лiсу. Я скоро повернусь.

***

Повернусь, аби пiти у Красно. Там чарiвнi закутi i дiйсне вiдчуження. Там пустка i старими асфальтами не ганяють офiцiйнi екскурсiї. Там не будують саркофагiв i не клацають пафоснi луки на тлi радянської вiйськової могутi. Там iнша Зона: далека вiд очей випадкових туристiв i зустрiчей на популярних прип'ятських квартирах. Там тiльки покинута церква, в якiй живуть пугач i бджоли.

Я кличу пугача Армавiром i пiсля п'ятої зустрiчi вiн перестав мене боятися. Коли заходжу до церкви, коли знiмаю здоровенний ланцюг, вiн сидить непорушно на iконостасi, i тiльки як пiдходжу заблизько — зривається нiмо, злiтає беззвучно i вигулькує у дверi, аби повернутися за годину, якщо весь час сидiтиму тихо-мишачи.

Вiн розкидає поминальнi пожертви, шматує бiлоруськi рублi та українськi гривнi своїми когтистими лапами, надкушує залишенi просфорки та вишневi пироги, виловлює мишей i серед тишi нiмих i палючих лiтнiх днин, слухає гудiння бджiл у церковнiй банi. Тi зуди, заспокiйливiшi за весь ембiєнт на свiтi, луною линуть по храмових закутях.

Серед кинутих сiл i забутих хатiв прикордоння, серед болiт i найдальших закутiв Зони стоїть православний храм з чистою пiдлогою, з молитовниками i пожертовною скринькою. Зi свiчками, Армавiром i сонними бджолами. I коли я ночував там, менi снилися найспокiйнiшi в свiтi сни про далеке дитинство, про сонце i безтурботне життя.

Найранiшi ранi i найсмачнiшi на свiтi кави, найпасторальнiшi променi серед вихряв пилюки i найщирiшi «доброго ранку!» звучали саме тут. Вони м'яко i привiтно линули лунами в баню — тривожили бджiл i полохали Армавiра.

Пiзнiм ранком я знiмав ланцюг з дверей i

1 ... 14 15 16 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оформляндія або Прогулянка в Зону», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оформляндія або Прогулянка в Зону"