Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

й мріяти! І це теж випадковість?.. Ні, інтуїція змушувала мене говорити зовсім інше, ніж диктував розум. Чуття погнало Зарандіа в Дагестан, а мене повернуло в Тифліс на три дні раніше, ніж передбачалося. І з сотень людей шістьох було вгадано чуттям, а що з тих шістьох саме четверо виявляться турецькими резидентами, теж було нашептано чуттям. Я розумів, що міркування мої далекі від науки, але й науки буває шкода: все, чого вона не може вкласти в свої методи, вона охрещує фідеїзмом, містикою й викидає на смітник. І з інтуїцією вона розправилася так само... Та минає час, і викинуте на смітник любісінько повертається, і його пускають в обіг, і, так як молла Насреддін, уже заперечують, нібито колись щось заперечували. Я не вважаю, що розум слабший за інтуїцію, але гадаю, що будь-який вчинок чи ідея народжуються з інтуїції. Якщо існують щаслива випадковість і «везуча» людина, це означає лиш те, що того щасливчика бог наділив інтуїцією. Саме це і мав я на увазі, коли на початку своїх записів говорив, маючи на оці Зарандіа, що елемент випадковості в жодній справі не виключений.

Може, захоплення особою Зарандіа виступає в моїх записах надто часто й виразно, і, мабуть, тому, бажаючи видаватися неупередженим, я зловживаю медитаціями й доказами, аби виправдати свою прихильність до нього й своє по-дитячому загострене й гіпертрофоване сприйняття життя. Але він і справді людина, гідна захоплення, і приховувати це було б ще більшим філістерством, ніж непомірно захоплюватися, як це роблю я. Та повернімося до справи.

— Навіщо вам потрібен був фокус з килимом Великих Моголів? — спитав я Зарандіа, коли після багатогодинної наради ми лишилися нарешті самі.

— Коли б зірвалася дагестанська операція, довелося б почати все з початку, але все одно першим ступенем був би Хаджі-Сеїд,— сказав Зарандіа, і я відчув, що він зніяковів і не поспішає відповідати.— Мені потрібна була перевага над ним... і тому фокус з килимом виправдав би себе, якби нам пощастило тільки з першою частиною операції, тобто із справою про розповсюдження фальшивої монети. Бо ж нашою кінцевою метою було, навіть при відсутності інших доказів, розколоти або й перевербувати Хаджі-Сеїда. А тепер справа повернулася, здається, так, що, навіть коли б усі, починаючи від Великих Моголів і кінчаючи Спарапетом, піднялися проти нас, туркам усе одно нікуди було б діватися. Та чує моє серце — килим своє діло зробить. Поживемо — побачимо, ваша ясновельможність.

— Що ж, Мушні, побачимо,— зітхнув я і додав: — Полковник Сахнов сьогодні виїздить з Петербурга.

Зарандіа зиркнув на мене жвавим поглядом, але мені чомусь не захотілося говорити на цю тему і я повернувся до турків:

— Попереднє слідство поведете ви чи доручите Шитовцеву?

Зарандіа щось схвилювало, і він відповів не одразу:

— Одну хвилину, ваша ясновельможність, одну хвилину!

Він устав, підійшов до вікна, довго дивився на вулицю й нарешті, обернувшись до мене, сказав:

— Мені буде не до турків. Якщо ви дозволите, я розіграю одну комедію. Після того Шитовцеву лишаться дрібнички, нехай береться й веде.

— А він сам упорається? — спитав я, і це само собою означало дозвіл на комедію.

— Сам — ні. Йому потрібно буде хоч двоє помічників. Роботи по саму зав’язку. Справа, звичайно, лишиться під нашим наглядом. Щодо комедії, то не будемо її відкладати. Цієї ночі у вас знайдеться час, графе?

— Знайдеться, якщо треба,— відповів я, всміхнувшись.

— Тоді я починаю готуватися, чекайте мене об одинадцятій.

Зарандіа пішов. А мене знов опали думки про килим Великих Моголів. Розмова з Зарандіа не лише не пролила світла на цю справу, а поглибила мою розгубленість, бо ребус ускладнився. Я вже подумав, що треба його викликати, хоче він того чи не хоче, і змусити викласти все, що він задумав, але я зрозумів, що не зроблю цього. Не зроблю тому, що підсвідомо я уникав розмови про Сахнова. Чому? Може, через страх? Я знову почав аналізувати свої відчуття і був захоплений цим, аж поки сон не здолав мене. Розбудив мене дзвінкий голос Зарандіа.

— Заждалися, ваша ясновельможність. Коляска стоїть біля під’їзду.

Комедія, яку розіграв Зарандіа, почалася з того, що пізно ввечері він зібрав у себе в кабінеті Хаджі-Сеїда, Кара-Ісмаїла, чотирьох мулл та Іскандера-ефенді. Тут були також наш перекладач, двоє слідчих, Шитовцев, сам Зарандіа та двоє моїх заступників. Було вже тісно, і я подумав, що коли Зарандіа й надалі ставитиме свої комедії, то йому потрібен буде інший кабінет.

Я ввійшов і сів у крісло. Мушні Зарандіа дав мені час розглядітися й почав:

— У всіх у вас душа свиняча й розум ослячий... Перекладіть.

Тлумач переклав, і обличчя в заарештованих ураз ожили.

— Ваші предки заприсяглися у вірності російському цареві. Ви порушили цю клятву, зрадили государеві імператору, зрадили своєму народові й запродалися туркам за мідні червінці.

Поки тлумач перекладав, один із слідчих узяв червінця, провів по ньому терпугом і капнув кислотою. Метал змінив колір, слідчий обійшов усіх і показав монету кожному...

Один мулла не стримався й пом’янув недобрим словом Кара-Ісмаїла.

— Турки боягузливі, підступні й жадібні. На справжнє діло в них уже кишка тонка, а в тих дрібних потугах, на які в них ще вистачає сили, вони пихаті й брехливі. Уже років півтораста вони не перемагають на полі борні й нікого не перевершили розумом. Господь бог сподобав наділити російський народ вірою в свою міць і непереможність і лише задля цього дав туркам місце під сонцем. Іншої користі від них немає й не буде. Ви на череві плазуєте перед турками, сієте зерна розбрату в своєму народові, підбурюєте його проти уряду й тягнете в прірву.

Я був вражений, бо ніколи не чув від Зарандіа, щоб він розмовляв таким тоном і в такий спосіб.

— У серці своєму ви замірилися обернути гнів божий на народи Кавказу та їхню землю,— вів далі Зарандіа,— і ви дочекаєтеся свого: прийдуть каральні загони, візьмуть грузинів і вірмен проводирями, спалять ваші міста й аули; хто здатний тримати в руці хоча б ножа, тих позасилають у Сибір. Усіх інших затопчуть у землю, а хто зуміє втекти від справедливої кари й розсіється по лісах і горах,— ті поздихають від голоду, холоду та недугів. На ваших землях козаки заснують свої станиці, і про те, що ваші народи жили колись на землі, люди дізнаватимуться тільки з книжок.

Тлумач скінчив перекладати. Тоді Зарандіа підвівся, тримаючи