Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Принцип

зразковості

Таким чином, Brüderhof досягає високого рівня соціальних змін: у вищих цілях справедливості та братньої любові, добробуту, миру. Високого утопічного рівня. У контексті мікроспільнот, а не великого суспільства, яким є держава. Для них вони можуть бути зразковими. Насправді, хоча вони не є осередками свого роду сегрегації, як чернечі громади, вони виступають проти держави. І хоча вони в окремих відносинах цінуються і ними захоплюються, вони опиняються у ворожому середовищі, католицькому чи православному, де їх членів вважають єретиками, і в цьому розумінні зневажають і протистоять їм. Водночас вони є суттю всього сучасного руху утопічних громад, апогей якого відбудеться в Америці в ХІХ ст., але їх поширення не було швидким.

Принцип зразковості потім буде розроблений Фур’є, Кабе, Оуеном (на думку Фур’є, не існує держав, а є тільки фаланстери, тобто спільноти співіснування та співпраці); Маркс і Енгельс піддадуть його потужній критиці за неефективність трансформації та звільнення суспільства (в цитованому тексті). Проте останні громади або осередки американських протестів, з 1960-х по 1970-ті роки, досягли значної сили соціальних змін щонайменше в одному — в репресивній чуттєвій етиці християнської та західної традиції (Гастальді У. Історія анабаптизму, Турин, 1972—1981 рр.; Die älteste Chronik der Hutterischen Brüder, під редакцією A. J. F. Zieglschmid, Ітака-Нью-Йорк, 1943 р.).

Спільність майна

як підсумок

На закінчення варто зауважити лише одне спостереження: у всьому цьому досвіді, в якому починаються сучасна трансформація та звільнення суспільства від його зла, спільність майна є центральним поняттям. Сьогодні, після псевдокомуністичного радянського досвіду, це вважається аберацією, дивною, примарною, збоченою ідеєю; так вважають навіть християнські Церкви, які також дотримувались цього принципу на початку своєї історії. Звичайно, після жахливого невдалого радянського досвіду й під впливом капіталізму в цьому суспільстві панує капітал, і його мучать безробіття і бідність. Але прочитайте, наприклад, утопічне бачення Едварда Белламі (Loocking backward, переклад італійською. Погляд з 2000 року, Соверія-Маннеллі, 1991 р.), аби побачити, як суспільство, в якому майно спільне, може функціонувати правильно й радісно, хоч і з певною незрілістю та наївністю; це су­спільство, однак, перебуває на стадії розбудови і з часом може покращитися.

Див. також: Зародження політики, с. 26;

Релігійна революція, с. 167;

«Міжнародна республіка грошей», с. 240

Карла Де Паскале

Боден — один із визначних теоретиків сучасної держави. Його концепція суверенітету виношувалася в період загострення релігійних, громадянських та феодальних воєн у Франції другої половини ХVІ ст. Його мета полягала у створенні централізованої держави з верховним монархом, котрий має єдину та неподільну владу, але водночас є наступником середньовічної традиції, що шанує як природні та божественні закони, так і звичаєве право.

Біографічні відомості

Юрист та політичний діяч Жан Боден (1529—1596 рр.) жив та працював у Франції доби релігійних воєн, що згодом обагрили країну кров’ю з початку березня 1562 р. до підписання Нантського едикту 1598 р.

Яскрава

політична

кар’єра

Маючи буржуазне походження, він прийняв свої обітниці в молодості, вступивши в орден кармелітів, який, однак, покинув наприкінці 1540-х років. Він переїхав до Тулузи, де залишився на десять років, спочатку як студент права, а потім як викладач римського права у тому самому закладі. До цього періоду належить «Звернення про виховання молоді в державі» (Oratio de instituenda in Republica iuventute) (1559 р.). У 1561 р. Боден переїхав у Париж, аби займатися вільною адвокатською практикою, і в тому ж році він вдало висунув свою кандидатуру на вибори адвоката міського парламенту (судовий орган), тим самим започаткувавши політичну кар’єру, приречену на гіркий кінець, попри час слави.

Вивчення юриспруденції та наукові дослідження, проведені в період викладання в університеті, разом із досвідом, набутим під час судової діяльності, привели до першої великої праці, «Метод легкого вивчення історії» (Methodus ad facilem historiarum cognitionem) (1566 р.). До публікації його найбільшої праці — «Шість книг про республіку» (Les six livres de la République) (1576 р.) — ще одне десятиліття, сповнене результатів та використання інновацій, але урок, здобутий із цієї попередньої роботи, мав велике значення для всієї подальшої роботи, зокрема й саме на рівні методу. Окрім вивчення історії, порівняльних досліджень та оволодіння теорією права, тепер саме пряма політична діяльність допомагає йому проводити аналіз: читаючи «Шість книг» (Six livres) кожен розуміє, наскільки автор переконаний в актуальності історичних проблем та необхідності пропонувати способи вирішення порушених ними питань, він надає відповідь, що ґрунтується здебільшого на твердій теорії, але водночас узгоджується з конкретними потребами сьогодення.

Спроби

посередництва

Як і інших членів паризького парламенту, Бодена також просять скласти клятву вірності католицизму: акт, який стане в пригоді, коли в 1570 р., як певний прогрес у його політичній кар’єрі, він буде призначений прокурором короля Карла IX (1550—1574 рр.) у справі про ліси Нормандії (з метою захисту прав державної власності). Однак це не завадило йому приєднатися до «партії політиків», що виникла з метою здійснення, в ім’я політики терпимості, посередницької функції між двома конфронтуючими сторонами, католиками й гугенотами (французькими кальвіністами), таким чином знову пропонуючи те, що свого часу було прагненням і позицією регента Катерини Медічі (1519—1589). Подібні погляди поділяв також останній із Валуа, спадкоємець престолу, Франсуа Алансонський