Читати книгу - "Джозеф Антон"

— Якщо ви так учините, — сказав Г авлі, — то матимете не найкращий вигляд.

— Можливо, — відповів він, — але ви також над цим подумайте. Бо ви також дуже погано виглядатимете. Вибір за вами. Ви дозволяєте проведення заходу, і ніхто з нас не виглядає погано, або ж ви забороняєте його, і тоді ми обоє виглядаємо погано. Вибирайте.

— Я подумаю над тим, що ви сказали, — промовив Г авлі своїм сірим різким голосом. — До кінця дня ви дізнаєтеся про моє рішення.

Енді Ешкрофт зателефонував о першій годині пополудні. «Велика сімка» приєдналася до кампанії й погодилася закликати до скасування фетви. ЄС щосили тиснув, намагаючись одержати підпис Рафсанджані і згоду з умовами французького демаршу. «Ви не повинні задовольнятися звільненням від фетви Європи, — сказав він Ешкрофту. — Іранці ж у коментарі мають рекомендувати мусульманам на заході дотримуватися місцевих законів». Ешкрофт висловлювався досить оптимістично. «Я посварився зі Спеціальною службою, — сказав він помічникові міністра закордонних справ, — і було б дуже добре, якби ви замовили за мене перед ними слово, бо тепер не найкращий час для сварок на людях». Ешкрофт засміявся. «Ну, подивимося, що я зможу зробити».

Дві з половиною години потому зателефонував Дік Вуд і сказав, що Гавлі все ж таки поступився. Презентація мала відбутися за два дні. Та про неї не можна оголошувати аж до ранку того дня, коли відбуватиметься захід. Пропонувався саме такий компроміс.

Він погодився.

Усі місця у книгарні «Вотерстоунз» продалися ще до обіду. «А що було б, якби ми помістили рекламу в понеділок — так, як планували, — сказав завідувач гемстедської книгарні Пол Беґлі. — Ми б тоді продали тисячі примірників». Гемстед-Гай-стрит кишів патрульними поліцейськими, і жодного тобі демонстранта. Жодного джентльмена з бородою, плакатом і з виразом справедливого гніву на обличчі. Жодного. Де ж ті костюми й мобільні телефони, «тисяча несамовитих фанатиків» із «Гізб ут-Тагрір»? Не видно, та й годі. Якби не орди поліції на вулиці, то все здавалося б звичайним літературним заходом.

Але захід звичайним не був. За майже сім років ця презентація стала першою заздалегідь оголошеною акцією. Той день також став днем виходу його першої книжки для дорослих після «Сатанинських віршів». Люди з «Вотерстоунз» опісля казали Керолайн Мічел, що захід удався на славу, що це найкраща презентація, яку вони коли-небудь бачили, і це було приємно чути; а для нього все це здавалося дивиною. Після довгої перерви він знову опинився серед своїх читачів. Чути їхній сміх, відчувати їхнє зворушення — це щось надзвичайне. Він прочитав зачин роману й уривок про ленінів, а ще уривок про «Матір-Індію». Відтак сотні примірників книжки вийшли у лондонський вечір, стиснуті щасливими руками. Жодного демонстранта так і не з’явилося.

Він перейшов свій Рубікон. Вороття нема. Люди з Кембриджа, відвідавши «Вотерстоунз», хотіли влаштувати такий самий захід, цього разу з оголошенням за два дні до початку. Дік Вуд казав, що «в нього на службі всі дуже задоволені». Цікаво, чи Гавлі також задоволений. Один день, два дні, потім більше. Крок за кроком повертатиметься він до справжнього життя. Подалі від Джозефа Антона — до свого власного імени.

Послав шампанського поліцейським, які боролися за нього у Скотленд-Ярді.

Що не день, то гучнішав галас навколо «французької ініціативи». «Індепендент» повідомила: глава бойовиків європейських осередків Іранських стражів революції поскаржився Хаменеї, що одержав наказ припнути своїх псів, травинка похитнулася, натякаючи на те, що собак насправді припинають, а також на те, що Хаменеї, можливо, не дуже й заперечує проти того, щоб псів загнали до буди. Відтак Арне Рут з газети «Даґенс Нюгетер» повідомив про дуже «зворушливу» зустріч у Стокгольмі. Разом з іншими шведськими журналістами він зустрівся з іранським міністром Ларіджані, що, дивна річ, висловився за появу статей про «захоплення творчістю Салмана Рушді» в Ірані, бо вони хочуть «змінити психологічну налаштованість». Ще приголомшливішою була заява Ларіджані для преси про те, що фетву не потрібно виконувати хоча б з тієї причини, що це не піде на користь Ірану. І це казав той самий Ларіджані, який не раз вимагав смерти містера Рушді. Проте щодо Санеї Щедрого Ларіджані не прохопився жодним словом. Уряд тут безсилий. Опісля дотепи. Чому б містерові Рушді не притягти Санеї до суду відповідно до іранських законів? Еге ж, дуже добре, подумав він, на якийсь час пригадавши Дікенсові звуки. Дуже, дуже добре.

Завихорився вітер. Травинки схилилися врізнобіч. Якщо в тому вітрі — відповідь, то він уже не знав, що й думати.

Елізабет дуже переймалася тим, що ніяк не може завагітніти. Казала йому йти й «перевірити сперму». Між ними інколи виникало ось таке напруження. Їх обох це дуже турбувало.

Керолайн Мічел сказала: «Так, мас-медійний розголос набирає сили, і це можна використати для поліпшення вашого життя». Йому не хотілося назавжди залишатися зачиненим у похмурому світі дипломатів, таємних агентів, терористів і контртерористів. Якби він відмовився від своєї картини світу й прийняв іншу, то йому б уже ніщо не допомогло. Намагався збагнути, як йому думати й діяти у світлі того, що може статися. Його дії мусять стати доволі виваженими. Якщо Еліассон[207] мав слушність щодо необхідно сти позитивного відгуку в пресі, то йому, мабуть, треба казати, що все міняється на краще, та не все ще змінилося, так, вогонь припинився, але це ще не мир. Аятола Меткі ні нещодавно заявив, що можна скасувати будь-яку фетву, й багато фетв уже скасовувалося. Чи варто про це нагадувати? Мабуть, що ні. Іранці не дуже тішитимуться, коли він цитуватиме їхніх аятол.

Зателефонував Ендрю Ґрін з міністерства закордонних справ і стисло розповів про заплановані дії. Іранський текст матиме форму «листа від міністра закордонних справ Велаяті, в якому йтиметься про те, що його заступник Ваезі уповноважений висловити з цього питання бачення Ірану», яке міститиметься не в самому листі Велаяті, а в «додатку» до нього, який також опублікують в іранській пресі. Ґрінові хотілося знати, чи