Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Грона гніву 📚 - Українською

Читати книгу - "Грона гніву"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Грона гніву" автора Джон Ернст Стейнбек. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 155 156
Перейти на сторінку:
сучий син,— тихо сказала вона.

Вінфілд намацав пелюстку і притиснув собі до носа.

Діти швидко пішли за дорослими. Руті відчула, що веселощі позаду.

— Ось,— мовила вона.— Ось ще. Приліпи собі на чоло.

На правому узбіччі знову почався різкий дощ, який шмагав дорогу. Мати крикнула:

— Скоріше! Велика злива буде. Гайда через пліт сюди. Так ближче. Ну, давайте! Сміливіше, Руже.

Вона напіввитягла дочку через канаву, допомогла перелізти через пліт. А потім на всіх упала буревійна злива. Важкі краплини барабанили по людях. Родина пробиралась у бруді по невеличкому схилу. Чорний сарай майже сховався за стіною дощу. Злива сичала і бризкала, а вітер підсилювався та гнав дощ далі. Ружа Шаронська послизнулась і повисла на руках батьків.

— Чоловіче! Можеш понести її?

Батько нахилився і взяв дочку на руки.

— Все’дно ми змокли як хлющ,— сказав він.— Швидше. Вінфілде, Руті! Бігом уперед.

Вони добігли, захекавшись, до залитого дощем сараю і зайшли туди, де була хвіртка. Дверей не було. Усередині валялося кілька поіржавілих сільськогосподарських інструментів: дисковий плуг, зламаний культиватор, залізні колеса. Дощ калатав по прихистку і пеленою заступив вхід. Батько обережно спустив Ружу Шаронську на замаслений ящик.

— Господи Всемогутній! — промовив батько.

— Мо’, там далі сінник є,— сказала мати.— Поглянь: двері.— Вона налягла на двері, що висіли на іржавих петлях.— Отам сіно,— крикнула мати.— Заходьте, ну.

Усередині було темно. Трохи світла пробивалось у шпарини між дошками.

— Лягай, Руже Шаронська,— сказала мати.— Перепочинь. А я вже знайду, як тебе обсушити.

— Ма’! — покликав Вінфілд. Шум дощу, який калатав по даху, заглушив голос.— Ма’!

— Що таке? Ну чого тобі?

— Дивіться! Отам, у кутку.

Мати подивилася. Там у мороці видніли дві постаті — чоловік, який лежав на спині, і хлопчик, що сидів поряд і широко розплющеними очима дивився на прибульців. Коли мати помітила цих людей, хлопчик устав і підійшов до неї. Голос його звучав хрипко.

— Це ви хазяї?

— Ні,— відповіла мати.— Ми зайшли дощ перечекати. У нас дочка хвора. А в тебе є суха ковдра? Ми б її загорнули, доки одежу просушимо.

Хлопчик пішов до кутка, виніс звідти брудну ковдру та подав матері.

— Дякую тобі,— сказала вона.— А що з тим чоловіком?

Хлопчик озвався монотонним голосом, схожим на каркання:

— Спочатку він недужим був... а тепер виснажився.

— Що?

— Виснажився з голоду. Заслаб, як бавовну збирав. Днів шість не їв.

Мати пішла в куток і подивилася на чоловіка. Йому було близько п’ятдесяти; кощаве, виснажене обличчя заросло щетиною, а розплющені очі дивилися каламутно й непорушно. Хлопчик став поряд.

— Татко твій? — спитала мати.

— Так! Він усе каже, що не голодний або щойно поїв. Годував мене. А зараз геть слабий. Ледь рухатися може.

Калатання дощу перемінилося на м’який шерех по даху. Висохлий старший чоловік поворушив устами. Мати опустилася навколішки поряд і притулилася вухом. Губи хворого знову заворушилися.

— Аякже,— сказала мати.— Заспокойтесь. Усе з ним гаразд буде. Заждіть лише, я з дочки мокру одежу зніму.

Мати обернулася до Ружі.

— Скоріше роздягайся,— сказала мати. Вона тримала ковдру як заслону, щоб дочки не було видно. І коли та роздяглася догола, мати обгорнула її ковдрою.

Хлопчик знову став поруч, пояснюючи:

— Не знаю я. Він знай казав, що поїв або що не голодний. А тої ночі я пішов, вікно розбив, украв хліба трохи. Зліпив йому м’якуш і дав. А він як зачав блювати і ще більше заслаб. Треба йому супу або молока. А у вас, люди добрі, є гроші на молоко?

Мати відповіла:

— Тихіше. Не переймайся. Щось придумаємо.

Раптом хлопчик закричав:

— Він помирає, кажу вам! Він до смерті виснажився, кажу вам.

— Тихіше,— сказала мати.

Вона подивилася на батька і дядька Джона: ті стояли, безпорадно втупившись у хворого. Подивилася на Ружу Шаронську, обтулену ковдрою. Очі матері зустрілися з очима Ружі й не відривалися від дочки. І обидві жінки глибоко вдивлялись одна в одну бездонними очима. Дихання молодиці стало коротким і уривчастим.

— Так,— сказала вона.

— Я знала це. Знала! — всміхнулася мати.

Вона подивилася на свої руки, зчеплені на колінах.

Ружа Шаронська прошепотіла:

— Ви... ви всі... можете вийти ’відси?

Дощ ледь чутно шелестів по даху.

Мати нахилилася вперед, пригладила долонею, як гребінкою, дочці скуйовджене волосся, відкинувши з чола назад, і поцілувала ту в лоб. А потім швидко підвелася.

— Ну, всі,— покликала вона.— Ходіть у комору з реманентом.

Руті розтулила рот, аби щось сказати.

— Тихо,— сказала мати.— Тихо і виходьте.

Вона вигнала дітей за поріг, узяла з собою хлопчика і замкнула риплячі двері.

З хвилину Ружа Шаронська нерухомо сиділа в сараї, де чувся шелест дощу. Потім вона ледь звела своє зморене тіло і загорнулась у ковдру. Повільно рушила до кутка й зупинилася, дивлячись на змучене обличчя, у перелякані очі. Потім повільно лягла біля хворого. Він повільно похитав головою. Ружа Шаронська відгорнула один ріжок ковдри й оголила грудь.

— Треба,— сказала вона.

Жінка підповзла ближче і притулила голову поруч.

— Ось! — мовила Ружа.— Ось.

Її рука охопила йому голову і лагідно притримала біля грудей. Її пальці ніжно пестили йому волосся. Вона звела очі, оглянула сарай, і її вуста зімкнулися й загадково всміхнулися.

КІНЕЦЬ

Стейнбек справжній поет... Усе реальне, усе ідеальне.

Антон Синклер

Ця книжка з тих, які збурюють настільки глибоко, що майже неможливо вкласти у слова враження, які вона залишає.

Kirkus

Це одна з тих рідкісних книжок, які через стільки років залишаються сучасними, живими, важливими.

The Globe and Mail

Примітки

1

Керол Геннінґ — перша дружина Стейнбека, з якою письменник побрався 1930 року, розлучився 1943-го. (Тут і далі прим, перекл.).

1 ... 155 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грона гніву», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грона гніву"