Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

від рідних ні в чому не розрізняти. Побачать сусіди, що ти зі своїм краще, ніж з годованцем,— осудять, почнуться розмови, що взяв ти собі в дім прислужника чи наймита, а не сина привів. Стільки піклування й тепла відчув я в сім’ї Зарандіа, скільки інші в рідній сім’ї не відчують! Коли Дата привіз мене до старих, Мушні вже служив у Тифлісі й до батьків приїздив рідко. Старший брат Мушні, Костянтин, жив окремо, у нього була своя сім’я, свій дім і садиба. Еле то в себе, то в селі поживе, у батьковому будинку, то в нас, а іноді їздила гостювати до Мушні — спочатку в Кутаїсі, а потім у Тифліс. Дата приходив навідати своїх названих батьків раз або двічі на рік, і то вночі. Та про це я дізнався, коли вже виріс. На той час я був єдиною дитиною в сім’ї. Старі доглядали мене й пестували, а для Еле я був рідним сином. Чим тільки вона не догоджала мені, коли бувала в нас. Не забував потурбуватися про мене й Мушні, а Дата ж у абрагах був, що з нього, бідолахи, питати, але й він, бувало, хоч і прийде потайки, а все одно не піде з дому, не залишивши мені то іграшки, то грошей або ще чогось. Колись люди були набагато добріші, а надто сім’я Зарандіа... «Дім любові й доброчинності»,— так казав Магалі Зарандіа. Він вважав, що такою домівкою має бути кожна сім’я. Магалі Зарандіа був простий дячок, але такої освіченої людини треба було пошукати. Я говорю не про університет чи академію. Розуму в нього в голові було стільки, що він хоч яку премудрість міг утямити. А не стачало розуму, то він чуттям доходив. Чуття мало, то йому книжка допомагала. Книжок він перечитав силу-силенну. З’явиться нова книжка в домі,— а вже про старі не кажу,— все прочитає. І дітей заохотив до читання. Мене, дай йому бог здоров’я, він так навчив, що хоч у гімназію я попав, коли мені вже десять років було, а й у підготовчих класах, і згодом учителі всі дивувалися, звідки це хлоп’я стільки знає! У гімназичні роки в мене хіба що пташиного молока не було. Гімназію закінчив, поїхав учителювати в село. Так хотів Магалі. Потім змінив мене інший учитель. Того року якраз і загинув наш Дата. Мушні був уже, в Петербурзі, він виписав мене в столицю й віддав до університету. На четвертому році свого навчання на юридичному факультеті я приїхав на літні канікули в Грузію. Того літа помер мій брат Мушні Зарандіа. Він був уже в чині полковника, і його вважали за людину великого розуму, дуже великого. Цар-імператор, коли Мушні захворів, привозив до нього професорів з Франції і з Німеччини, та вони нічим не змогли допомогти. Лікарі дійшли висновку, що причиною смерті була тяжка форма меланхолії. Це сталося в дев’ятсот тринадцятому році. Коли Мушні помер, я від горя не міг собі дати ради, вернутися в університет. З п’ятьох дітей у старих зосталося лиш двоє — Костянтин і я. Через півтора року загинув у першій імперіалістичній війні Костянтин. Треба було, добродію, потурбуватися й про старих, та й домівці потрібен був догляд. Я й лишився. На військову службу мене не призивали — один-єдиний годувальник. У дев’ятсот п’ятнадцятому став я знову вчителювати, і ось мені вже незабаром сімдесят, а цьому фахові я не зраджував, сорок років з дітьми й з дітьми.

Я все це розповів вам не для того, щоб пояснити своє ставлення до сім’ї Зарандіа й запевнити вас, що я й справді їхній син. Я хочу сказати, що коли б хтось у тій сім’ї знав напевне, чому Дата добровільно сів у в’язницю, то і я неодмінно знав би. Ви не повірите, але і сам Мушні нічого достеменно не знав. Правда, в останні роки мого навчання в університеті Мушні вже серйозно нездужав і віддавав перевагу не мирській суєті, а самотності й тиші, та все одно ми з ним про це часто говорили. Кінець кінцем ми одностайно прийшли до думки, що Дата зробив це заради Мушні, але все-таки самим цим не можна було всього пояснити. Відтоді минуло чимало часу, багато чого перебродило, багато спливло на поверхню й потім осіло в пам’яті. Я розкажу вам про кілька подій. Може, вони проллють хоч трохи світла на те, чому Дата Туташхіа з своєї доброї волі пішов у в’язницю.

Якось уночі до нашого старшого брата Костянтина прийшов хобець Дуча Абраміа й сказав, що Дату Туташхіа тяжко поранено і він лежить у надійного чоловіка в Лебарде. Коли Дуча йшов звідти, Дата вже три дні був непритомний, і хтозна, чи живий він тепер. Дуча взяв слово з Костянтина, що той не скаже Даті, звідки дізнався про його рану. Це сталося в той час, коли Дата пішов у абраги вдруге, я був тоді вже хлопчаком. Уночі нічого не зробиш, а вранці Костянтин послав свого сина Бочіа по діда, Я причепився до Магалі, і він узяв мене з собою, але слухати, про що говорять дорослі, мені не дозволили. Та вийшло так, що їхню розмову я все-таки почув, і дорослі про це дізналися. Костянтин покликав нашого батька до себе, а не прийшов до нього сам, через те що боявся за Тамар,— як би то було їй, коли б вона дізналася, що Дата при смерті? Та й Еле гостювала тоді в нас. Коли б жінки дізналися про те, що сталося з Датою, плачу й голосіння було б на все село. Довго Костянтин з Магалі судили-рядили й нарешті зійшлися на тому, щоб іти вдвох у Лебарде. А як зі мною бути? Залишити дома? Хлопчина може проговоритися. Взяти з собою — тоді від’їзд трьох чоловіків стривожить жінок ще більше. Вирішили взяти й мене, а Костянтиновій жінці сказали, що чоловік її поїхав на далеку сіножать, подивитися стоги. З мене вони взяли слово честі триматися вдома так, щоб ніхто нічого не помітив.

Повернулися ми додому, сіли обідати, а Магалі й каже: вирядіть нас у дорогу, завтра ми з Шавлагом поїдемо в Зугдіді. Хитрість удалася, жінки нічого не запідозрили. Рано-вранці ми зустрілися з Костянтином у призначеному місці й рушили в дорогу. Від нас до Лебарде півтора дня їзди кіньми. На третій день після того, як Дуча Абраміа приходив до Костянтина, ми переступили поріг будинку, де лежав Дата. «Горем ти