Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

Брат сидів блідий як смерть і чистив зброю. Він розбирав її, перетирав, налагоджував, а я дивився на нього, витріщивши очі, й думав, скільки ж крові він утратив. Дата був здоровий як віл, хто ще міг витерпіти все, що випадало на його долю,— переслідування, зради, страждання, кров. Сам бог знає, які випробування й муки повинна прийняти людина з таким розумом і серцем, як у нього.

Побачивши нас, Дата був здивований і уражений, але перед ним стояв батько, і перечити він не зважився. Лише опустив голову — на знак провини. Почалися розпитування — що та як, його жаліли, бідкалися. Не згадуватиму всього, що було говорено, розкажу тільки про найважливіше.

Батько спитав Дату, хто стріляв у нього та як могло статися, що в нього влучили.

— Влучив той, тату, в кого око несхибніше й рука твердіша,— відповів Дата.

— Я збрехав би, якби сказав, що ти постарів,— вступив у розмову Костянтин.— Але для того діла, на яке ти йдеш, ти вже не молодий. Замолоду ти вмів вистрілити на секунду раніше від противника і був прудкий, як хорт. У Грузії це знає кожен. Але той час минув. Твої ноги не такі прудкі, як колись, рука не така тверда й око не таке зірке. У тебе вже немає того, без чого абраг не абраг і без чого не здолати йому свого переслідувача. Сьогодні ти відбувся раною, та скільки куль іще чекає на тебе. І не об’їдеш того конем, якийсь сучий син пошле тебе на той світ. Подумай про це, Дато, добре подумай, брате.

— Що ж ти йому радиш, цікаво знати? — спитав Магалі Костянтина.— Заново йому народитися накажеш чи живої води напитися?

— Нам, тату, не до жартів,— спалахнув Костянтин.— Не знаю, чули ви про цю історію чи ні... Сталася вона років п’ять тому. Дата гостював у Татархана Анчабадзе. Якось увечері вони з Татарханом сиділи на балконі, на третьому поверсі, й вечеряли. Пам’ятаєте Хітарішвілі? Спочатку він був розбійником, а потім поліція зробила з нього нишпорку. Так ото він пронюхав, що Дата в Татархана, прокрався на третій поверх, на балкон, націлив на Дату два маузери й каже: «Руки вгору, не рухатися!» Дата як сидів коло поручнів, так з третього поверху і стрибнув — оком ніхто не встиг змигнути. У Татархана перед будинком величезний горіх — Дата й завис на його маківці. Хітарішвілі прицілився. Та поки він цілився й натискував на курок, Дата гілляку, за яку тримався, відпустив, схопився за ту, що нижче, а з нею й сам опустився. Куля просвистіла там, де його вже не було. Хітарішвілі взяв трохи нижче, але встиг ухопитися за гілку трохи нижче й Дата. Три чи чотири рази стріляв Хітарішвілі, і щоразу його куля пронизувала пусте повітря — Дати там уже не було. Нарешті Дата сплигнув на землю. «Я не вб’ю тебе, щоб не образити господаря!» — гукнув Дата, і єдина його куля зірвала папаху з голови в Хітарішвілі. Він переплигнув через паркан — та тільки його й бачили. Ще п’ять років тому Дата вмів витворяти такі фокуси. Сьогодні, мабуть, уже й не зможе, а років через п’ять — і поготів. Старість стоїть на порозі. Настане день, здолає його Хітарішвілі чи якийсь інший шакал, або вирискається охочий, котрий з доброї волі пустить йому кулю в спину. Тепер охочих зітнути йому голову разів у десять більше, ніж раніше було в нього друзів та приятелів. Людям, скажу я вам, хоч сто разів добро зроби, а один лише раз зло, то вони добро забудуть, в багно затопчуть, а погане триматимуть у пам’яті — не випустять. Абрагові потрібне молоде здоров’я і дозрілий розум! Тільки це я й хотів сказати, тату, а більше нічого.

— І в кого ти вдався, не можу зрозуміти,— сказав Магалі.— Чого ти, Косто, лисом скрадаєшся? Хочеш, щоб Дата кинув зброю і взявся за сапу, чи що? Уже раз «помирив його Мушні з властями, узявся Дата за сапу, але що з того вийшло, сам знаєш не гірше від мене...

— Якби жив спокійно, ніхто його й пальцем не торкнув би,— перебив батька Костянтин.— Його на якій умові замирили? Щоб закону не порушував і поводився пристойно. А він — то з Чантуріа сплутався, то ще бог знає з ким якісь справи облагоджував...

— Коли людина чесна й справедлива потрапляє в біду й скруту, тоді закон перестає існувати, Косто! — сказав Дата.

— А яка ж це скрута прийшла до тебе?

— До мене — ніяка. А до них прийшла, і я свій обов’язок виконав...

— А закон своє виконав... І ти знову абраг!

Дата ледь ворухнув плечима і, всміхнувшись, закрив затвор карабіна й спустив курок.

— У кожного своя доля, Косто. Так воно ведеться з давніх-давен,— сказав Магалі.— Як кому на роду написано, так він і живе. Ми звикли до своєї долі, Дата — до своєї, його вже не переробиш...

— Е, ні, тату, вибачай,— ще дужче спалахнув Костянтин.— Людині не теслом треба бути, щоб тільки до себе тесати, а поперечною пилкою, щоб на обидва боки пиляти. Дата каже: як мені подобається, так і житиму. І рубатиму, й тесатиму на свій бік. А на наш бік тирса й стружки летітимуть, еге?.. Я не хочу його образити, але ось уже вісімнадцять років, як Дата в абрагах, і всі ці роки для Еле були справжньою мукою, вона бабусею стала, а жінка ж молода. А ви з матір’ю? Очі у вас від сліз не висихають. Крім лиха, що ви від нього бачите? Згадайте, скільки разів говорили нам — убито нашого Дату,— і скільки разів у наших сім’ях оселялося горе? А візьміть Мушні. Чотирнадцять років висить над ним... усі його начальники в Тифлісі й Петербурзі за пазухою камінь тримають. Виручає Мушні свого брата, якби не Мушні, давно спіймали б і повісили Туташхіа на шибениці. А так — хто знає, якою великою людиною став би Мушні, коли б не заважав йому Дата. Ось і