Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Полетіло моє днів зо три тому. А це знову! Не хочу пропускати жодної хоч маленької нагоди, щоб не використати її. Отже – лети й це!

Я так хочу сісти та написати тобі хорошого, довгого-предовгого листа, та все до дрібниць списати, як я живу, де живу, з ким, що роблю, що думаю і т. і. А воно не виходить. Так усе, як і сьогодні – за 10 хвилин, щоб лист був, а то не піде. Ну, й катаю. Ну, ясно, що нічого нового. Вже я тобі писав аж тричі, що посилки дві прийшли цілісінькі, знаю, що йде десь третя, яку жду з нетерпінням. З любими мені вістками теж благополучно – тільки десь № 2 забарився. Третє прийшло після 4-го, але то все добре – аби були.

Чекали ми на весну погіршення нашого стану (це ті, що на особому «прижимі»), а це сьогодні приїхав Н[ачальни]к (Ворк) – і є чутки про пом’якшення. Ніби навіть будуть декого відпускати на звичайне становище. Може й я туди потраплю. А може й ні, – не знаю. Потраплю – добре, не потраплю – не плакатиму: звик я, голубко, вже до всього. Вроді, значить,

– «Мнє все рамно, мне все рамно»

«Готов я плакать и смеяться —

«Мнє все рамно, мне все рамно»!

Це не байдужість. Варю, і не отупіння, а просто таке «насирательно», – извините! – философское отношение к окружающей действительности.

Он воно як!

Листи від тебе є. Ти мене не забуваєш, присилаєш в листах тепло й ласку, в ящиках масло й цукор – значить:

«Ни ветер, ни буря ему нипочем!»

Ниє, звісно, те, що колись серцем звалось часами, але то вже таке – ніц не поробиш, ще як би до того стану дійти, щоб мати, як каже наша шпана «заморожені очі», та «щоб на тому місці, де була совість – піська щоб виросла», – зовсім було б непогано.

Це, Варюшечко, ні в якім разі не стосується тебе, а «обратно же «окружающей действительности».

Коли буде зміна на ліпше (гіршого вже навіть при «ба-а-аль-шом воображении» не придумаєш) – напишу тобі, звичайно, негайно, щоб і ти там трохи заспокоїлась.

Я з сумом дивлюсь на свої конверти і бачу, що ось-ось їх уже не буде, і нема в чім буде тобі листи посилати. Підішли, бо тут нема де дістати.

Речей не присилай ніяких, перебудусь. Нема в мене на літо тільки косоворотки. Якщо дешевенька трапиться – пришли – і більше нічого.

Бідна «старушка». Невже й досі не забули?! От, іроди! Значить нікотрого там «успокоєнія»?! Ай-я-я-й! Що ж вона робитиме?

Я радий, що тобі непогано! Дуже хотілося б почитати рецензії. Пришли! Я думав, що їх «із’ято»!

Муркетошку цілуй, голубочко моя! І вітай усіх, усіх – і Федоровичів, і Арк[адія] Степ[аненка]!

Тебе, моя радість і надію голублю, люблю, жду й лелію.

Хай святиться ім’я твоє.

Амінь!

Твій Пав[ло].

Вячкові пиши і мені про Вячка.

Лист Смирнової М. А. до Маслюченко В. О.

18 березня 1936 р.

Харків 18/ІІІ 36 год.

Дорогие Варвара Алексеевна и Мурочка!

Очень рады вашему письму, все же вы нас не забываете и думаете о нас. Спасибо. Печально, что бедный так опять болеет язвой, а при тех условиях, конечно, трудно лечиться ему. Письмо от вас пришло, а мы все были больны. С Просков[ьей] Иванов[ной] и до дело дошло. Правду сказать, я очень боялась опять разболеться по прошлогоднему. Ну, слава богу, сейчас поправились. Вячек опять пошел в школу. Пр[осковья] Иван[овна] на службу. На этот раз наша М[ария] Иван[овна] была более внимательна ко мне. Видно боится, чтобы ей не пришлось Вячека брать. Ходила нам за покупками и ставила банки нам, а готовила я уже сама и топила печку, хотя температура у меня 3 дня 38,5. Сейчас чувствую себя ужасно, слабость. Сын в Киев уехал, так что и не знает о нашей болезни. Жду тепла не дождусь. Надоел холод и топка печки. Тоска бесконечная и беспроглядная. Очень меня и внук огорчает своими грубостями. Учится хорошо, даже отлично, но грубит также на отлично. Соф[ья] Андреев[на] по музыке с ним почти не занимается, так, изредка, платить не могу, а в студию почему-то она его не хочет поместить, а, знаете, как за спасибо учат. Ко мне она, можно сказать, почти не заходит. Ей все нет времени и даже, когда я была больна и Вячек, то никто из них не пришел нас проведать. Ну, да и не удивляюсь. Люди все одинаковые, денег нет, угостить нечем, значит и ходить нечего. Соседи мои тоже в этом году. Ну, я делаю вид, что не вижу и не понимаю их выходок безобразных. Словом, живется очень тяжело. Один Боря нас навещает. Жорж постоянно занят, редко его вижу, можно сказать, только, когда приносит деньги, дает 100 руб., а то я бы не знала, что делать, кой-как перебиваемся.

Пожалуйста, дорогая Варвара Алексеевна, вы не отрывайте от себя для Вячека. Вам теперь самой так же тяжело живется, как мне, и не лишайте Муру. У [нее] так же не веселая жизнь. Конечно, кланяйтесь и целуйте. Пишите, не забывайте нас. Целую вас и Муру.

М. Смирнова.

Боря шлет привет вам. П[авла] М[ихайловича] очки держатся на одном ухе и писать трудно.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

22 березня 1936 р.

22.ІІІ.36.

1) Окуляры +3,0 – простенькі-проволочні з футляром.

2) Бритву й помазок! Конверти!

Варюшко моя! Дорога моя!

То я зверху написав, щоб не забуть – бо щоразу забуваю про окуляри й про бритву – а я так боюсь – як де дінуться окуляри мої – що я тоді робитиму? Бритву дешевеньку й помазок вишли, бо обростаю, як звір!

Знову й сьогодні – екстренно пишу. Раптом їде на Вою С. П. Лутченко – його туди зовсім переводять на роботу – і я залишаюсь сам самісінький тут. То я в його ото й їв, і чай пив (він мав окрему хатку!) – так що в своєму «п-нику» – я тільки ночував. А тепер – я без його, як без рук! Леле!

Говорив учора з н[ачальни]ком від[ділення].

1) Коли мене виведуть з підконвойної команди? Уже 6 місяців я під усиленним режимом? Довго ще!

Відповідь: Изменю Ваше положение. 25 еду в Кедровый и оттуда дам распоряжение перевести Вас на общее положение.

2) Свидание с женой?

Відп[овідь]: Нет оснований запрещать Вам свидание. Подайте заявление. Я сам теперь не имею права разрешать. Пошлю в Чибью. Думаю, что ответ должен быть положительный.

Це я на всяк випадок! А ти з свого боку пиши. Може ж