Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Пришли мені, Варюшко, мундштуків для курить, бо в мене «покрало».

Як Муркетон? Як я за вами скучив уже!

Я ж зовсім не знаю, що з Вячком? Чи маєш ти звідтам хоч які-небудь звістки? Напиши! А взагалі я живу тільки тобою, і не вважаючи на всілякі муки – я все-таки думаю вижити, щоб іще хоч трохи пожити з тобою й з дітьми вкупі.

Од Вол[оді] – нема нічого. Як поїхав – і «точка».

В «Сев[ерном] Горн[яке]» читав про Йосипа Йосиповича – він там і досі. Це ж літом він уже поїде додому. Мені не пише, гад, нічого.

Вітай усіх архангельців. Тебе кріпко цілую і обнімаю, і люблю, і жду. Муркетона обнімаю і цілую.

Твій Пав[ло]

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

3 березня 1936 р.

3.ІІІ.36

Рудник Е[джыд]-Кырта.

Варю, моя голубко дорога!

Дістав я твого листа від 12.І. Прийшов він до мене числа 20.ІІ. Але от з того ще часу був у мене написаний лист, який оце недавнечно тільки спромігся піти, і я задержався писати, доки той лист піде. Лист той я написав ще до одержання твого. Тепер я, слава тобі, господи, вже знаю, хоч приблизно, як тобі живеться і як тобі «грається». Дуже радий, що ти задоволена з роботи над «Талантами». І коли ти почуваєш, що непогано, значить – таки непогано, бо, я знаю, що ти себе не дуже любиш хвалити. Не трапляється в нас «Правды Севера», а як яка й попадеться, то все я дивлюсь, чи нема де твого призвіща. Нема! Дуже мені цікаво, як то там тебе зустріли старі «матерые» актьори руські, бо роля в «Талантах» уже грана й переграна, і на їй пробувались і її творили великі руські актриси. Мене все непокоїть твій «руський язик». Багатенько в тебе я помічав огріхів щодо вимови в балачках по-руському. Я ж теж не дуже в цій справі – а й я помічав. Як же то вже великі знатоки мови? Та ще Островський! Він же такий специфічний «москвич» купецького складу! Звичайно, в сучасній п’єсі було б тобі легше. Ну, коли справилась, та ще й непогано, то я сердечне тебе вітаю й цілую кріпко. Ти в мене розумненька й актриса хороша. Щасти тобі, доле!

Що ж у мене? По-старому! Вийшов з лікарні, як я вже тобі був писав, та й знов мене до планчасті, але я не сиджу в канцелярії, а в механічній майстерні, де «нормирую» роботу. Різні тобі хронометражі і таке інше. Не бере воно мене. Нова для мене робота, робота вона й цікава, і ціла наука є з цього приводу, але засоби тут нікчемні – нема навіть годинника, не кажучи вже про секундомір. Так і кручусь. І таке гаспидське становище, що ходиш, ходиш, ніби робиш, а насправді пшик. Животи мої по-старому, соду їм і полегшення нема. Відпочив тільки. Ввесь час б’юсь, щоб на медроботу. Пишу, пишу в Чиб’ю в санвідділ, та толком і не знаю, чи доходять туди мої заяви, чи ні. Відповіді в усякім разі нема ніякої, але я не теряю надії.

Правне моє становище не змінилось. Там же, в тій таки «підштиковій» команді, під «усиленним» доглядом.

Житуха неважнецька. Дуже скрутно з харчами на руднику. Деремо овес, деремо ячмінь – це каша. Вже пшоно вважається за крупу дуже благородну. Я на больничному.

Трішечки ліпше, маю хоч 20 грам сала (масла вже не дають) та сахару 35 грам на день. Решта – сяк-так, пісне та утле, дуже утле. Посилка твоя підтримала кріпко, бо старі запаси вже чухнули (багатенько таки в мене ж украдено, як я тобі писав). Писав я тобі про газети. Так рідко доводиться держати їх у руках, що жду не діждусь, коли вже від тебе будуть надходить.

Тепер іще отака неприємна новина. Є приказ, щоб усю кореспонденцію адресувати на Кедровий, а звідти уже будуть надсилати по відділах. Так ти адресуй листи й посилки так: Усть-Усинский район, Коми области, почта Кедровый, Печорск[ое] отд[еление] Ухтпечлаг’а, Рудник Еджыд-Кырта – мені. Це значить, що листи неймовірно задержуватимуться, але що ж поробиш. Так хотять!

Я продав піджака свого за 50 крб. Причина? «Во-первых строках» нема за що купити й махорки, а «во-вторых строках» – все одно вкрадуть. Думаю взагалі розпродуватись, що зосталось, не хочу тільки продавати сорочки шкіряної та пім. Пім я і не одягав, бо одібрали б! Лежать у мене на базі в чемодані. Сорочка захована – хожу в усьому казьонному. А валянці мені дав земляк харківський, робітник ХПЗ Степан Петрович Лутченко, хороший чолов’яга, – він завідує мехмайстернею. З ним я тепер і коротаю час – у його їм і все таке інше. Як уранці виходжу з свого «прядильника» – так у його цілісінький день.

Од Володі маю записку. Завідує банею. Скиглить Мар[ія] Ів[анівна] з Кавказу (він пише), бідну, нагнали, як дізнались, де чоловік.

Як там Муркеточка моя рідна? Цілую я її кріпко, хорошу мою. Як Вячко? Чи маєш, що від нього. Ти ж пиши йому про мене, щоб не забував.

По радіо маємо чутки. Але радіо на другій командировці (на моїй нема) – навушники мої там слухають, а мені за це розказують іноді. Хмариться… Що буде?

Не забувай мене, рідна моя, єдина моя втіхо! Хай тобі добре йдеться. Люблю я тебе і дякую, щосекунди з тобою

твій Павло.

Всім привіт.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

8 березня 1936 р.

8.ІІІ.36. Рудник

Е[джыд]-Кырта

Дорогая моя! Поздравляю с «твоим» днем – 8 марта! Хорошего тебе всего желаю. Я получил посылку с сухарями – спасибо, родная. Получил телеграмму и № 4, 2 и 3 – нет.

У меня без перемен. Здоровье по-старому. Язва моя – пошаливает временами здорово таки. Из телеграммы я понял (она написана очень уж путано), что ты послала в феврале две посылки и 25 рублей. Одна, значит, посылка где-то еще ходит.

Вот что: те 50 рублей, что ты послала в июне 1935 года еще на Вою телеграфом (о них было извещение в Кедровом) – не получены, где-то в Усе они застряли. Есть ли у тебя квитанция. Если есть, зайди в обл[астное] отд[еление] связи в Арх[ангельске] – может быть, что-нибудь сделаешь.

Письмо и посылки пиши теперь по адресу: Усть-Усинск[ий] район, п[очтовое] о[тделение] Кедровый – рудник Е[джыд]-Кырта, мне. Как ты? Очень беспокоюсь за Вас. Тебе за теплые письма – моя любовь и нежность и бесконечная благодарность.

Хлопочешь ли о свидании? Целую крепко тебя и Муру. Всем привет.

Твой Пав[ло].

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

15 березня 1936 р.

15.ІІІ.36

Моя найдорожча! Вчора прилетіло твоє 5. Дуже радий йому і ще радий,