Читати книгу - "Війна з Росією"

Троє чоловіків мовчки перезирнулися між собою. Кожен із них добре знав, яке сильне розчарування відчували інші.

— Генерале, що з цього приводу думає Верховний головнокомандувач?

Мак-Кінлі відтворив у пам’яті розмову з ним та її ключові моменти щодо навчальної групи, на яких слід було зосередити увагу, а саме: зробити групу багатонаціональною, влаштуватися у Києві та зосередитися на підвищенні професійної підготовки осіб, які обіймають керівні посади у Збройних силах України. Адже, згідно з даними НАТО, вони мають найнижчі показники. Усі міністри оборони НАТО вже схвалили цю ідею.

— Я розумію політичні проблеми, — продовжив Мак-Кінлі, — але вважаю: ми зможемо розвіяти тривоги послів, підкресливши, що це не підтримка передової і що НАТО не бере активної участі у війні.

Помічник Генерального секретаря натякнув, що у них залишилося обмаль часу. І вони вже поспішали у зал для засідань, аж раптом Мак-Кінлі побачив на екрані телевізора, який стояв у кутку кімнати, екстрені новини на каналі CNN, де показували чотирьох блідих збентежених людей у зелених комбінезонах: трьох чоловіків і одну жінку. Згори була назва каналу новин: «Russia Today».

— Пане Костілек, — звернувся Мак-Кінлі до Генсекретаря, — може, ви захочете це послухати?

Помічник зробив гучніше, і вони почули пронизливий голос Дмитра Кисельова — головного пропагандиста Кремля та ведучого телеканалу «Russia Today». Він говорив російською, а внизу йшли субтитри англійською. З екрана прозвучало, що три американські спецпризначенці разом із жінкою-зв’язковою були схоплені на території Росії після перетину ними українського кордону. Потім зображення змінилося — на екрані з’явився самовдоволений круглолиций Кисельов зі своєю антинатовською демагогією.

— Ми достатньо почули. Час іти на засідання, — похмуро сказав Генсекретар. — Побачимо, чи вдасться Альянсу досягти згоди з огляду на цю ситуацію.

Троє чоловіків вийшли з конференц-залу. Помічники, які чекали на них біля кабінету, заметушилися, наче квочки над курчатами, і всі разом пішли до залу засідань.

07:00, п’ятниця, 12 травня 2017 року Конференц-зал військово-повітряної бази, Бориспіль, Україна

— У тебе ще є запитання, Філе? — поцікавився офіцер розвідки, коли закінчив інструктаж.

— Ні, дякую. Мені все зрозуміло, тож я піду, — відповів Філ Бертінетті, майор Військово-повітряних сил США. — Гадаю, що все пройде без проблем. Ми піднімемося на чотири з половиною тисячі метрів і забезпечимо спостереження та захист американських інструкторів, що наглядають за українською радіолокаційною контрбатарейною системою, розміщеною за лінією фронту, поблизу Дебальцевого.

— Останні кілька днів ситуація спокійна. Звичні нерегулярні обстріли з обох боків. Кожен стріляє у відповідь на випад противника. Росіяни після того, як полонили наших хлопців у Харкові, залягли на дно. Якщо виникне проблема, то у вас під рукою повітряна група швидкого реагування у повній бойовій готовності, — додав офіцер розвідки.

Бертінетті був темноволосим, середнього зросту молодим чоловіком, схожим на хлопця з команди «Кращий стрілець»[11]. До того ж він був неймовірним верхолазом, який підкорив найвищі гори на всіх континентах: він кинув виклик сімом вершинам ще до закінчення Академії Військово-повітряних сил США. А ще Філ був фанатом польотів і як льотчик-винищувач із бойовим досвідом у Лівії, Афганістані та Іраку мав на своєму рахунку близько чотирьох тисяч льотних годин.

Але в цьому конфлікті все було по-іншому. Він знав, що росіяни — вправні вояки і що вони полюватимуть на нього з напарником. Тут, в Україні, він проводив для пілотів тренувальні навчання «Червоний прапор», які зазвичай відбувалися у пустелі Неваді: американські пілоти тоді тренувалися зі своїми інструкторами, які відтворювали російську тактику польотів. Саме на цей досвід він і покладатиметься, якщо росіяни візьмуться за них.

— Пам’ятаєш, що інструктори казали нам під час навчань «Червоний прапор»? — спитав він свого напарника, капітана Лероя Мак-Дональда, симпатичного флоридця з Таллахассі. — Переживіть перші одинадцять місій — і ви переживете війну.

— Я ітиму за вами, капітане, адже у вас більше досвіду. А я поки вчуся.

— Ми всі навчаємося. Безперервно. Це єдиний шанс для пілота залишитися живим, — зауважив Бертінетті. — Ну ж бо, Лерою, злітаймо.

Через п’ятдесят хвилин два «Файтинг Фалкони» класу F-16, одномоторні багатофункціональні винищувачі, були у повітрі на висоті чотирьох з половиною тисяч метрів над рівнинними та безлісими просторами Східної України.

— Зулу-1, говорить Аполло, — Бертінетті вийшов на контакт із Мак-Дональдом. — Ти бачиш наших?

— Підтверджую, Аполло. Моя система виявила їхні укриття.

— Зрозумів тебе, Зулу. Запускаю систему націлювання та визначення об’єктів. Ніби все спокійно, але ми не можемо бути впевнені на сто відсотків.

Пара винищувачів F-16 описала широку дугу в блакитному небі України, підтримуюючи контакт з американцями, що працювали з радіолокаційною контрбатарейною системою на землі. Якщо хтось із сепаратистів вирішить піти проти американських інструкторів, то матиме справу з одним із найпотужніших військових винищувачів Америки.

— Аполло, Аполло, це авіадиспетчер, ви мене чуєте? — затріщав радіоприймач.

«Дивно для авіадиспетчера дзвонити без причини», — подумав Бертінетті.

— Так точно! Чую вас дуже добре.

— Аполло, об’єкт попереду справа за п’ять миль[12]. Сигнал з одного місця, знижуйтеся до чотирьох тисяч футів[13].

— Зрозумів. Аполло наразі не готовий і перебуває в режимі очікування. Я не бачу цілі, — Бертінетті різко повернув праворуч та, одночасно вправно натиснувши великим пальцем лівої руки, перевів радар і зброю у бойовий режим. Він пильно вдивлявся у небо через скло кабіни пілота аж раптом побачив об’єкт, який шукав — Іл-76, багатофункціональний стратегічний повітряний перевізник із чотирма двигунами та чітким знаком Військово-повітряних сил Росії на ньому. Той прямував на захід, до центральної частини України.

— Диспетчере, це Аполло-2. Знайшов одного. Російський Іл-76, прямує на захід. Дозволяєте перехопити його?

 — Аполло-2, так. Даю дозвіл.

Бертінетті сповільнився і зробив круг навколо російського літака. Він ширяв на крилах із боку в бік і, наблизившись до противника, побачив у кабіні літака пілота, який теж дивився на нього. Легким натиском на ручку керування Бертінетті коротким спалахом світла показав противнику приховану зброю «Фалкона», одночасно передаючи пілоту на міжнародній