Читати книгу - "Війна з Росією"

Несподівано російський літак пірнув униз.

Дивуючись маневрам росіянина, Бертінетті пішов слідом за ним. І відразу почув по радіо вигук Мак-Дональда.

— От дідько! Капітане, нас ошукали. Чотири противника позаду.

Краєм ока Бертінетті побачив спалах ракети, яка летіла просто на них. Безсумнівно, то була К-74М2 з інфрачервоною системою самонаведення. Оскільки ракета слабо керована, практично неможливо було уникнути зіткнення з нею, випущеною з винищувача Т-50 «Сухой ПАК ФА». Цей стелс-винищувач увесь час тримався неподалік.

«Однопілотний винищувач-невидимка! Господи! Ось чому моя система не бачила цього виродка».

Бертінетті намагався втримати цю нову та несподівану інформацію в голові. І коли він прийняв те, що мало статися, з’явився сліпучий спалах — і F-16 Мак-Дональда розлетівся на шматки в епіцентрі вибуху.

Іл-76 був принадою, метою було заманити американців у пастку.

У Бертінетті спрацював інстинкт самозбереження. Усі години тренувальних польотів, навчальних вправ із уникнення каменепадів і уламків потрібні були для того, щоб він діяв, а не закляк на місці. Треба вижити!

Спочатку перевернув літак догори дном, а потім завів у круте піке, вигравши собі часу, щоб вижити. Щойно це проробив, кров відійшла з його голови під силою тяжіння і він відчув, як костюм надувся та затягнувся десь у районі стегон. Ракет вже не було видно. Певно, цей маневр збив ворога з пантелику, на що Бертінетті й розраховував.

Зараз росіяни ще більше переконаються у своїх силах. Він залишився сам. Тож противник сподіватиметься, що прибере його швидко та легко.

Вийшовши з піке, Бертінетті набрав висоту та на повній швидкості пролетів місце вибуху, відчувши поштовх у спину, коли щось спалахнуло позаду. Після цього, хоч в очах трохи і потемніло, він помітив чотири окремі цятки на горизонті.

«Вас, покидьків, четверо. Не дивно, що ви такі самовпевнені. Але одного я заберу із собою: Лерой був моїм другом», — він обернувся до них, і, звісно, на нього вже чекали дві пари найновішої «супер-зброї» Росії. Ці літаки так охрестила авіаційна преса, коли вони вперше з’явилися на міжнародному британському авіашоу в Фарнборо. Але це було не повітряне шоу, а жорстока реальність.

Тільки-но F-16 понісся по небу на високій швидкості, нерви Бертінетті заспокоїлися, а ступор та паніка зникли, коли він зосереджено почав аналізувати дані комп’ютера про стан свого літака. Усе було точнісінько так, як із його улюбленим мотоциклом «Хонда Фаєрбьорд»: що швидше він їхав, то повільніше, здавалося, рухався навколо нього весь світ.

Він відчув, що винищувачі Т-50 зараз були в радіусі дії його ракет. Повертаючи головою та почергово дивлячись на кожну ціль, побачив завдяки вмонтованій у шолом навігаційній системі приціл із тонких ліній. А коли він навів той приціл на першого «Сухого» і почув у шоломі характерний високий звук фіксації цілі, рішучим натиском запустив ракету АІМ-9Х «Сайдвайндер» із інфрачервоною голівкою самонаведення.

— Поглянемо, як вам це сподобається, виродки, — пробурмотів він.

Нетривала пауза, білий слід на блакитному небі — і вже інший вибух там, де хвилину тому перебував російський винищувач.

«Один є, — подумав Бертінетті й навів приціл на іншого. — Ось ми дещо рахунок і зрівняли».

«Блокування, блокування», — почув він сигнал попередження і рефлекторно вивів літак за лінію вогню, а потім у відчайдушній спробі уникнути російських ракет дотягнувся лівою рукою до кнопки запуску інфрачервоної пастки, що була збоку, біля лівого коліна. Та надто пізно. У цей момент літак сильно хитнуло вправо, і краєм ока Бертінетті помітив, що його ліве крило розпадається на уламки.

Не усвідомлюючи, що робить, він правою рукою вже тягнув за аварійне кільце, щоб катапультуватися. Коли сидіння вистрілило в повітря, його голову під тиском аж вдавило у плечі, а потім, як раптом опинився у небі, всього обдало крижаним повітрям. Спершу він відчув неймовірну легкість від того, що благополучно покинув свій літак. Однак за кілька секунд ця ейфорія змінилася на неприємне відчуття падіння.

«Розгортайся, чорт забирай! Розгортайся!» — кричав він, коли почав наближатися до землі, але все ще був безпорадно прив’язаний до свого крісла. Та потім його смикнуло вгору і він нарешті почув очікуваний різкий тріск над головою, а крісло полетіло вниз. Подивившись угору, побачив свій розгорнутий парашут. Тепер замість шуму і вітру настала тиша.

Бертінетті був у небі сам: російські літаки зникли з горизонту. Поглянувши вниз, він побачив, як його винищувач без лівого крила перекидається у повітрі, перш ніж упасти посеред широких українських ланів. Здалося це чи ні, але на мить він наче побачив, як F-16 від удару об землю повільно розлітається на шматки, немов пластикова іграшка, що впала на кам’яну підлогу. Потім вибухнули паливні баки і літак зник у великому червоно-жовтому вогняному спалаху.

Він відчув захват від усвідомлення, що вижив, і радість від приземлення ще до того, як земля кинулася йому назустріч. Те приземлення з глухим стуком, здалося, вибило з нього весь дух. Напевне, знепритомнів на мить, бо наступне, що побачив, — це блакитне небо над собою і людей (угледів їх боковим зором), що бігли до нього з маленького села неподалік.

Бертінетті ще трохи полежав нерухомо, намагаючись зібратися з думками. Потім розстібнув пасок безпеки і підвівся на ноги. Переконався, що може стояти і ходити, та розправив плечі. З ним ніби все було гаразд. Це добре, бо означало, що знову зможе керувати винищувачем F-16.

Він зняв шолом, роззирнувся навколо і глибоко вдихнув. Хоча й обдурив смерть, але був дуже розлюченим. О Боже, яким же розлюченим він був!

19:00, п’ятниця, 12 травня 2017 року Москва, Кремль

— Ні, Володимире Володимировичу, американський пілот приземлився в Україні. Його збили в межах її повітряного простору. Як і того пілота, що загинув.

Комаров стояв перед столом глави держави. Він відпрацьовував техніку дзюдо в особистому тренажерному залі президента, коли його раптово викликали. Телебачення Росії, згідно з інструкціями, повідомляло, що збили російський літак, але спершу він устиг знищити два американські літаки, які напали на нього першими.

Комаров швидко одягнув костюм і поквапився до оперативного центру Кремля. Там він отримав інструкції від старшого генерала Військово-повітряних сил Росії і тепер доповідав президентові.

— От дідько! — невдоволено вигукнув президент. — Не зважай. Цього досить. Ми всім кажемо, що американці перші відкрили вогонь по наших пілотах. На щастя, уламки «Сухого» впали на нашій території.