Читати книгу - "Відшукати скарб, Анітка Санніфео"

– То, може, чутки про скарби драконів – неправда?

– Феї ніколи не обманюють, – прошипів троль. – Малий саме від них почув про цей скарб. Мовляв, хто знайде скарб дракона, знайде щастя...

– То до біса то щастя,  – пробасив Арлерд. Хазяїн таверни сидів навпроти гостя та натирав тарілки.

– Багато ти розумієш... – зітхнув Орса. – Може, саме щастя мені й не вистачає, – троль зробив ще один ковток напою.

– Доброго ранку, – привіталася Руора. – Пане Орса, я привела вам клієнта, – дівчина кивком голови вказала на свого супутника. – Михель сказав, що ви сьогодні тут.

– Вітаю, панове, – озвався Олексій.

– І вам доброго ранку, – Орса усміхнувся. – Арлерде, друже, принесе нам напоїв.

– Вже несу, – хазяїн підскочив з місця та сховався за дверима кухні.

– Слухаю уважно. Ви шукаєте щось особливе?

– Ні, навпаки. То ми хотіли вам запропонувати щось особливе в обмін на монети, – проговорила Руора.

– Я візьму тільки ту річ, якою немає ще в моїй колекції, – насупився троль-артефакторщик.

– Запевняю вас, такого точно немає, – Олексій відкрив свій рюкзак та діставши з нього ліхтарик, поклав на стіл. – Ось.

– Що це таке? – Орса взяв до рук ліхтарик, що легко поміщався на долоні.

– Це ліхтарик. Він дає світло, якщо натиснути ось сюди, – Олексій вказав на чорну кнопку. – Тут є кілька режимів, і навіть інфрачервоний промінь.

В цей момент з'явився Арлерд та поставив перед ними келихи з дірі.

– Цікаво. Магічна новинка? Сам зробив? – хмикнув троль.

– Та ні, що ви, – махнув рукою Олексій. – Це, скоріш, технічна річ. Ліхтар працює від сонячної енергії. Залишайте його на кілька годин під сонячними променями й він служитиме дуже довго.

– Ця річ не з Адару, чи не так? – троль прискіпливо вивчав хлопця. – Руора, де ти знайшла його?

– В лісі, – чесно відповіла дівчина. – Олексій потрапив до нас з іншого світу.

– Тепер ясно, чому йому місцеві монети знадобилися. – Гаразд, – троль зняв з поясу мішечок та протягнув хлопцю. – Ця річ мені подобається.

– Дякую, пане. Ви дуже допомогли, – подякував тролю Олексій.

– Прошу. А що ще є в тебе цікавого? – очі троля хижо блиснули.

– Є ще одна річ, тільки в цьому світі вона на жаль не працює. Від неї немає тут користі…

– Як знаєш. Наполягати не стану, але раптом передумаєш, ти знаєш, де мене шукати.

– Авжеж, – погодився Олексій.

– Пане Орса, – посміхнулася до нього Руора. – Ви тримаєте коней. А ми з моїм гостем плануємо невеличку подорож, чи не дасте нам двох?

– Чого ж не дати. Умови тобі відомі. Приходь на конюшню, я попереджу своїх помічників.

– Дуже вам дякую, – Руора витягла з кишені кілька монет та поклала на стіл, троль тут же накрив їх долонею та задоволено посміхнувся.

– А куди ви зібралися їхати? – спитав троль, як тільки Олексій з ельфійкою зібралися вставати.

– Покажу нашому гостю як росте кава, а ще він хотів побачити Фейський ліс…

– Ох, обережно тільки з тими феями. Задурять вам голову, наобіцяють, а потім ще страждатиме, он як я…

– Не хвилюйтеся. Я вмію поводитися з феями, – запевнила його Руора. – До того ж я донька Володаря.

– Феям начхати, хто ти за походженнями. У Фейському лісі власні правила, – промовив троль.

– Дякую за турботу та поради. На жаль, ми поспішаємо, – швидко проговорила дівчина та схопивши за руку Олексія потягнула його до виходу.

– Ти чого? – насупився Олексій. – Цей троль щось казав про скарби, коли ми зайшли. Можна було б розпитати…

– З глузду з’їхав? – скрикнула Руора. – Не варто всім розповідати куди ми їдемо та розпитувати деталі про випадково почуту розмову також. Хтозна, чим це може обернутися.

– Але ми можемо пошукати скарб драконів?

– Взагалі я не вірю в казки про скарби! – хмикнула Руора.

Олексій зітхнув. Він й сам не дуже вірив в існування скарбу, що може принести щастя. Надто наївно вважати, що таке взагалі існує. Але якщо він все одно буде в горах, то, може, варто спробувати свою удачу?

– То шукати шлях додому ти вже не хочеш? – Руора свердлила Олексія невдоволеним поглядом.

– Хочу. Але й знайти скарб теж. Більш того, я тобі з тим артефактом допомогти хочу… – він взяв дівчину за руку. – Ми можемо пошукати його. Знаю, ти проти. І вчора ти розізлилася через мою пропозицію. Але я прошу тебе ще раз подумати про це.

– Що? – вона з надією поглянула на нього.

– Ми можемо спробувати знайти й ваш загублений артефакт, – повторив Олексій.

Руора зітхнула. Сама вона ні за що не наважилася б на цю подорож, але вона не втрачала надії, що одного дня артефакт знову опиниться в руках Володарів, і війна припиниться.