Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу 📚 - Українською

Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі" автора Рейчел Меддоу. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 134
Перейти на сторінку:
промисловістю; і вперше в російській історії вивільнив непереборну силу ринкового капіталізму. У перші роки свого президентства він співав осанну «популістському капіталізму», наполягаючи на тому, що російський бізнес потребує «мільйонів власників, а не жменьки мільйонерів». Його кураж і світогляд зробили з нього в середині 1990-х років героїчну й популярну серед співвітчизників особу, аж допоки його стрімку децентралізацію економіки не почало жбурляти зі сторони в сторону, як хисткий дитячий велосипед, якому хтось забув прикрутити додаткові колеса.

Російський експеримент вкотре довів, що капіталізм у ранній стадії — нікудишній транспортний засіб для повсюдного розвезення вигоди. Практично всі ці мільйони майбутніх власників товклися в неспокійних, незвіданих і заповнених акулами водах, більшість без приватизаційних сертифікатів, виписаних на їхні імена. Вони все ще намагалися привчитися до кредитних карток і перевірки рахунків (переважно порожніх). Тим часом нетерплячий Єльцин пер катком на національні законодавчі органи, коли ті намагалися сповільнити його демонтаж багаторічних державних монополій. Як у випадку будь-якого застосування грубої сили, здійснюваний Єльциним тиск призвів до неприємних і побічних наслідків. До того часу, як його гонитва за приватизацією завершилася, жменька амбітних і хитрих акул (вони уславилися як олігархи) вибороли контроль над основними галузями в більшості санкціонованих Єльциним розпродажах активів та сфальсифікованих аукціонах. «Промислові перлини колишнього Радянського Союзу в корумпований спосіб продали жменьці осіб із хорошими зв’язками, які сформували нову російську еліту», — написав Дмітрій Голубов, який у роки єльцинського нахрапу працював адвокатом в російських банках і нафтових компаніях.

Ця жменька людей із хорошими зв’язками не просто зробила себе мільйонерами, вони зробили себе мільярдерами. І дуже швидко. Президент Єльцин, підморгуючи і схвально киваючи від імені російської держави, дозволив цьому безсумнівно далекому від популізму національному пограбуванню йти обраним курсом. За словами американського репортера Пітера Мааса: «Російська економіка працювала в режимі інсайдерства, хабарів і тиску». А там, де долі вершить політичне верховенство, і за ким сила, за тим і правда, там більшість комерційного життя Російської Федерації виявилася кримінальним бізнесом, контрольованим калейдоскопом партнерських зв’язків серед олігархів, по-різному пов’язаних з російськими політиками, і все ширшим і ширшим кланом російських мафіозі. «Я би дозволив перевірити усі свої статки юристам, — зізнався вожак олігархічної зграї часів Єльцина Боріс Березовський, — за винятком першого мільйона».

Єльцин навчився дивитися крізь пальці або дивитися й не бачити. Коли російські виборці почали зневірюватися у своєму обраному вперше демократичним шляхом лідері (його програма приватизації уславилася як «прихватизація»), Єльцин для забезпечення переобрання міг залізти в бездонні кишені олігархів. Міхаіл Ходорковскій був серед тієї жменьки новоспечених багатіїв, які вкладали гроші у виборчу кампанію Єльцина 1996 року, коли той справді потребував допомоги, — і отримав за це винагороду. Ходорковскій став досвідченим практиком «прихватизації». Він виграв свій контрольний пакет акцій «ЮКОСа», дивної суміші з іржавих нафтовидобувних компаній радянських часів, на сфальсифікованому урядом аукціоні, який вправно провів його власний банк. І якраз вчасно, бо коли побудована абияк російська економіка в 1998 році завалилася, банк Ходорковского пав серед жертв. Його останнім активом виявився «ЮКОС», для утримання якого Ходорковській використав усі можливі хитрощі, можливо, не всі з них були зовсім законні. Здавалося, це вартує витрачених зусиль. Ходорковскій, який мислив себе генератором ідей, мав грандіозні плани для свого останнього й найкращого активу.

«ЮКОС» міг десятиліттями тупцяти собі поволі на кшталт підконтрольного уряду «Лукойла» чи на той час молодшої падчерки «Роснєфті», використовуючи успадковані радянські технології, щоб повільно викачувати сиру нафту з родовищ у Західному Сибіру і продавати її на світовому ринку. Але у Ходорковского тепер виявилося занадто багато вільного часу, бо він втратив майже всі свої інші бізнеси. І занадто багато інтелектуальної допитливості. І занадто багато амбіцій. І він вирішив подивитися, чи зможе досягнути того, в чому ніколи не здобував успіхів жоден російський бізнесмен: взяти «мотлох радянської доби», як пояснював російський експерт з нафтопромисловості Тейн Густафссон, «і перетворити його на сучасну корпорацію».

Ходорковскій почав з перебудови корпоративного управління «ЮКОСа». Зробив свою компанію привабливою в очах скептичних західних інвесторів, запровадивши обов’язкову фінансову прозорість і захист прав мінорітарних акціонерів. Створив незалежну раду директорів, запровадив фінансову звітність, гідну загальновизнаних бухгалтерських принципів, прийнятих Комісією з цінних паперів і бірж США, запросив міжнародних аудиторів перевірити документацію. Важливо, що для втілення в життя нової корпоративної політики він найняв досвідчених і шанованих керівників і менеджерів з французьких та американських нафтових компаній. Потім поставив на чолі виробництва найменш імовірного з можливих претендентів — нафтовика родом з Оклахоми, який попрацював у США, Європі та Азії.

Джо Мах заявив, що схвильований переходом у «ЮКОС», і не приховував, чому йому кортить вкотре зібрати манатки і вирушити на роботу в забутий Богом Сибір. «З тієї самої причини, чому Бонні й Клайд грабували банки, — пояснював він американському газетяреві в 2001-му, після першого року в Росії. — Ось де нафта… це не тонкі цівки, як в Оклахомі». Мах трохи слиною не сходив від геологічних див у своїх нових мисливських угіддях. «У Сибіру усе настільки просто, як ніде інде в світі, — казав він. — Західносибірський ландшафт за 130 мільйонів років не змінився. Ти можеш пройти тисячу кілометрів — і все той самий клятий пісок. Пористість повсюди становить 18%. Водонасиченість стабільна. Усе інше простіше простого: пластовий тиск — 4500 футів, точка кипіння — 1800. Інакше кажучи, чистісінька нафта. Простіше не буває».

Проблема Західного Сибіру полягала в тому, що все дуже просте робилося дуже довго. Маху було складно зацікавити новими амбіціями «ЮКОСа» тисячі «юкосівських» бурильників і спеціалістів з видобутку, вирощених радянською системою, в якій керівники завжди застерігали від помилки бігти поперед паровоза. Коли Мах прибув до «ЮКОСа», нагальної потреби перейматися показниками тут не було. Потреба полягала в тому, щоб зберегти повну зайнятість, бажано до кінця життя. На родовищах, що перебували у власності «ЮКОСа», панувала ідея постійного буріння нових свердловин і доїння навіть найменш продуктивних свердловин так довго, наскільки це тільки можливо. Робітники-бурильники в Західному Сибіру могли жити на сухому пайку, але не мали померти з голоду. Провідними рисами російських нафтових родовищ були стоїцизм і звільнення за власним бажанням. «Ми ніколи нічого хорошого не чекали, — якось пояснив Ходорковскому співробітник «ЮКОСа». — А якщо нічого хорошого не світить, то найголовніше — переконатися, що та дещиця, яку ти вже маєш, ніколи не зникне».

Джо Маха охопила рішучість зруйнувати систему, а по ходу справи він запровадив сміливу форму російсько-американського культурного обміну. Він обходив нафтові родовища, вимагаючи закрити непродуктивні свердловини й наполягаючи на застосуванні нових методів для

1 ... 15 16 17 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу» жанру - 💛 Публіцистика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"