Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Відлуння золотого віку 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлуння золотого віку"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відлуння золотого віку" автора Солон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 48
Перейти на сторінку:
йде в твої руки. Бувай![163]

Епітафії героїв троянської війни[164]

1. Агамемнонові[165]

[IV]

Владар верховний Атрід, помстивши брата дружину,

   Сам — од своєї ж я впав, підступом вбитий, жони.

Що ж та війна, що — помста моя за втікачку Єлену,

   Раз Клітемнестра й мене, мстивця, зі світу звела?

2. Менелаєві

Ти, Менелаю, щасливий таки: богів провидіння

   На Єлисейських полях[166] місця вділило тобі.

Зятю Тіндара і Батька богів[167], однако їм любий,

   Стороже шлюбу зіркий, меснику строгий за блуд, —

Вічно тобі вікувать і вічно юним там бути:

   Де для блаженних мужів — старості, смерті нема.

3. Еантові

Тут, де Еант[168] лежить, — і я схоронена, Мужність,

   Що похоронні лила сльози сама ж по собі.

Рвала волосся в журбі через те, що підлі Атріди

   Не вшанували мене — гору лукавство взяло.

Квіт пурпурово-червоний, однак, постане із крові:

   Вказувать буде усім, що таке кривдника суд.

5. Уліссові

Тут син Лаерта, Улісс, опочив під цією плитою.

   Хочеш дізнатись про все — то «Одіссею» читай.

7. Антілохові

Перший у раді й бою (що нечасто ходить у парі),

   Милий Атрідам усім і Еакідам[169] усім,

Славу здобувши як люблячий син і як воїн хоробрий,

   Тут я лежу, Антілох[170], батька свого рятівник.

Чергу порушено? Що ж, та вижити мав саме Нестор:

   Трої, коли б він упав, греки б і не здобули.

8. Несторові

Той, хто чотири прожив людські покоління, лежить тут —

   Нестор[171]: порадами він, мовою вславив себе.

Син од загину його врятував — і сам же загинув,

   Смертю своєю, син, — батькові віку додав.

Що ж то доля, гай-гай, так дивно розпорядилась? —

   Я — аж так довго прожив; коротко — син, Антілох.

11. Гунеєві

В морі лежить Гуней[172]; тут — ім'я на могилі без тіла[173].

   Слава його — між людей, неба — сягнула душа.

Прихист вождеві такому дали всі стихії[174]. Які ж то?

   Небо і море, й земля, й слово в мужів на устах.

12. Протесілаєві

Протесілай[175] імення моє, себто «перший із люду» —

   Я ж на фрігійській війні[176] перший з данайців упав:

Сміло зіскочив із корабля на берег Сігейський[177] —

   Хитро й мене одурив пакосний той Лаертід:

Сам же він, щоб не ступить на землю Трої злощасну,

   Кинув щита — і на щит, а не на землю стрибнув.

Що ж нарікати? Доля лиха наді мною нависла

   Вже з того дня, як мені батько ім’я дав таке.

14. Гекторові

Гектор[178] під пагорбом тим, а з ним — уся його Троя:

   Ті, за кого поліг, — враз із полеглим лежать.

17. Настові й Амфімаху

Наст тут і Амфімах[179], Номіона гідні нащадки.

   Славні вожді колись; нині — лиш порох і тінь[180].

20. Евфемові

Я — вождь кіконів[181] Евфем[182]; земля мене криє троянська,

   А наді мною — різьба: з ратищем Марс-войовник.

Різьблено, й хто тут лежить, але й того ще замало:

   В камені постать лячна над моїм прахом тяжить.

Хай собі!.. Більша вага — скоріше їй повалитись:

   Де гордовитіше, там — буде й падіння гучніш.

26. Поліксені

Зроджену в Трої, мене — на Ахіллове вогнище склали.

   Краще вже з димом піти, ніж у могилі лежать:

Чи ж такі різні серця єднати б ви мали, ахейці?

   Звичне-бо діло для вас — нищити, не хоронить.[183]

[Епітафії інших героїв]

27. Ніобі, похованій на горі Сипіл, при джерелі

Тебами[184] правила я — та скелею тут, на Сипілі,

   Стала: Латони дочку й сина образила я.

Мати чотирнадцятьох дітей, щаслива і горда,

   Скільки на світ привела — похоронила стількох.

Мало й того богам: від болю закам’яніши,

   Втратила в камені я навіть подобу людську.

Точить і скелю печаль: потоком, що не всихає,

   Рани глибокої знак, сльози спливають по ній.

Мстивість яка! Чи боги аж такого сповнені гніву?[185]

   Образ затерся, а біль, біль материнський живе.

Клавдіан[186]

Закоханий бідняк

1

[15 (89)]

Вбогість нещадна мене й Амур безжалісний мучать.

   Голод я стерпіти б міг, але нестерпний — Амур.

2

[16 (90)]

З голоду зсох я, бідак, а ще — од любові всихаю,

   Меншу з двох отих зол — подругу-вбогість беру.

Ґалльські мули

[18 (51)]

Глянь-но, слухняні які — вихованці бурливої Рони:

   Велено їм — то ідуть; велено їм — то стоять.[187]

На відповідний звук повертають у той бік чи інший:

   Нукнути варто лишень, щоб, куди треба, ішли.

Тож ні повіддя на них, ані упряжі не накидають,

   Ні не беруть під ярмо — вільно ступають собі.

Знають, одначе, обов’язок свій, в роботі терплячі,

   Здавна до ґалльських слів слух свій гострили вони.

Правити ними візник, одійшовши, й на відстані може:

[10]   Сам лише оклик його — то як вуздечка[188] для них.

Гикне — врозтіч усі; гукне — всі до нього; повільних

   Окликом так піджене, скорих — оговтає так.

Треба наліво — задріботять лівим краєм дороги,

   Інший мугикне наказ — звернуть одразу правіш.

Ані не свійські од пут, ані од свободи — не дикі,

   Хоч і не знали ярма — та підневільні вони.

Ті рудошерсті трудівники, що дружно, бік-о-бік,

   Скільки у кожного сил, тягнуть рипучі вози.

Чи дивуватись тепер, що Орфея[189] слухали звірі,

[20]   Раз навіть мулом тугим[190] ґалльські керують слова?

Веронський дід[191]

[20 (52)]

Щасен, хто вік звікував на рідних полях, кого бачить

   Ця ж сама хата хлоп’ям, ця ж сама — і дідусем.

Хто шкандибає з ціпком, де повзав колись у пісочку,

   Хто тій садибі своїй вік на століття веде.

Доля ніколи у вир грошовий його не ввергала,

   Із чужоземних джерел, непосидющий, не пив.

Бурі купцем не жахавсь, вояком — сурми бойової

   І не чував, що

1 ... 15 16 17 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння золотого віку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння золотого віку"