Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Лілія весь день ходила по кімнаті колами. Вона обдумувала свої дії на випадок, якщо її любий чоловік не поговорить зі своєю матір'ю.

Руда знала - свекруха стане говорити Роману, що саме вона спалила її магазин. Проте була твердо переконана у тому, що хлопець не стане вірити матері.

- Він мене кохає. Він не повірить тій старій дурепі. Так, вона його мати, але я хитріша та у мене на руках більше козирів.

Які це козирі? Любов. На неї Лілія робила великі ставки. Однак брала до уваги, що Лариса Петрівна не наївна дівчинка, а впевнена у собі жінка, яка досягатиме свого всіма силами.

- Я маю алібі, - промовляла до себе дівчина. - Вчора я весь день провела з Настею. Ми ходили з нею по магазинах та скуплялися до самого вечора.

Але Лілія все одно надіялася, що Роман втихомирить свою матір. Їй не хотілося йти до брудного міліцейського відділу та давати там комусь покази.
Раптово телефон дівчини став розриватися. На екрані висвітлилося ім'я "Люда". Вона не хотіла розмовляти з Олександром, який саме під таким іменем ховався у її телефоні.

Лілія до останньої секунди тягнула, але потім все-таки взяла трубку, бо знала, що він почне їй цілий вечір набридати.

- Алло, - тихо проказала руда, вийшовши на балкон, де з дев'ятого поверху відкривався непоганий краєвид.

- Привіт, моя квіточко. Ти задоволена роботою?

- Звісно. Ти постарався, але я сподіваюся, що ти все зробив тихо та без зайвих рук?

Коханець замовчав. Це тієї ж секунди насторожило дівчину, яка грізно сказала:

- Олександре?

Лікар цієї миті розколовся, як горіх під пресом.

- Мені допоміг безхатько.

- Що? Ти у своєму розумі? Га?

- Ліліє, він алкаш. Цей чолов'яга мене не запам'ятав, а якщо навіть у його мозку залишилися якісь спогади, то вони вже вивітрилися з його голови.

Руда заплющила очі та скривилася. Олександр мав все зробити сам, а не підключати до роботи зайвих людей.

- Квіточко?

- Я тобі не квіточка! - прошипіла дівчина.

- Не треба так хвилюватися. Він нічого не скаже, той безхатько навіть мого обличчя не бачив.

- Я не хочу твої виправдання. Зроби так, щоб у найближчі двадцять чотири години його не було на цьому світі!

- Ліліє...

Але вона кинула трубку, а зеленоокий ловив приступ тахікардії. Він не очікував, що дівчина так різко відреагує. Проте розумів, що у нього вже нема виходу - треба знайти того палія та вбити. Проте як це зробити?
Лілія сиділа на балконі. Від злості її зуби стиснулися, а мозок пульсував.

- Ідіот! - бурмотіла вона. - Сказала одне, а він все зробив не так! Як так можна було? Ідіот варений!

- Я вдома, - раптово роздався голос Романа, який долинав із коридору.

Руда моментально кинулася до нього. Зараз вона вирішила відкинути злість та бути милою дівчиною.

- Ти сьогодні так рано, - метнулася вона обіймати чоловіка.

- Ну раніше все зробив.

- Це добре.

- Угу, - махнув він головою.

- Ти говорив із матір'ю?

Роман став тяжко сопіти носом. Дівчина одразу здогадалася, яка буде відповідь.

- Вона переконана, що саме ти підпалила її магазин. Але не починай кричати - якщо це не ти, то тобі нема чого боятися. Скажеш слідчому, де була у той час та все.

Лілія стримувала свою злість. На її обличчі стояли нейтральні емоції, але всередині все палало.

- Мені дійсно нема чому боятися, але мені неприємно, що твоя мама такої думки про мене, - промовила вона.

- Ти не уявляєш, як мені бридко від того. Але надіюся, що згодом сама докумекає, що ти дуже гарна людина.

- Надіюся, але ти можеш мені зараз дещо пообіцяти?

- Так, звісно.

- Ти за мене заступишся, якщо твоя мама почне вигадувати про мене різні дурниця та скидати на мої плечі підпал?

- Звісно, - сказав Роман. - Ти ж для мене все, що є. Без тебе моє життя втрачає сенс.

- Я тебе люблю, - стала обіймати його руда, але насправді хотіла його вдарити за те, що не наполіг на Ларису Петрівну.