Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994 📚 - Українською

Читати книгу - "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994"

289
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" автора Роман Іванович Іваничук. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 162 163 164 ... 169
Перейти на сторінку:
18

За добрих вісім століть до зафіксованого в українських літописах «шляху з варягів у греки», котрий означав політичну інвазію скандинавів на південь і був пов’язаний з іменами Кия, Рюрика, Аскольда, Дира, Олега, Ігоря, апостол Андрій Первозванний проклав найдавніший шлях через нашу правітчизну, яку тоді йменували Скитією, а перекази засвідчують, що сам народ, який жив над Дніпром між ріками Ужем і Россю, називав свій край Оріяною.

Більшість учених вважають переказ про освячення апостолом Андрієм землі поблизу устя Десни в Дніпро релігійним твором руських агіографів – мовляв, вони підтверджували право Києва на патріархат фактом апостольського благословення Руської держави. Та чимало є й таких учених, які твердять, що легенда має історичну основу; ті, які вірять, що Андрій Первозванний насправді поставив на дніпровській кручі хреста, мусять глибоко зануритися в дохристиянські часи в Україні й переконатися, що предки Володимира Великого жили на цій землі спокінвіків, сказати б – вічно, й були достоту схожі на сучасників князя – побутом, працею, віруваннями, звичаями, обрядами, духовністю й мовою. Такі зрозумілі нам слова, як «орій», що означає «плуг», «велес»– «волос худобини», «весел» – «п’яний», Род – ім’я верховного оріянського бога, – то все сліди праукраїнської мови, яка бере свій початок, а може – продовження, з часів трипільської культури, й тому ми маємо право, на підставі лінгвоісторії, твердити, що у верхів’ях Дніпра жив споконвічно автохтонний народ – прямий предок нинішніх українців – з високою землеробською й духовною культурою, до казково багатої землі якого потягнулися звідусіль перехресні шляхи, якими йшли на торги, а деколи й з мечем, греки, скити-кочівники, юдеї, сармати, римляни, обри, алани – й багато з них осідало у благословенному краю.

Й, напевне, далекі предки московитів, нащадки яких так уперто намагаються приєднатися нині до староруської, оріянської, а то й трипільської історії, жили на півночі, осторонь тих доріг, окремими, зовсім не спорідненими з оріянами племенами, яких у княжі часи завойовувала й християнізувала могутня Руська імперія, котра, як і кожне імперське утворення, мусила розвалитися через надмірну жадобу чужих просторів. Напевне, ті північні племена й були тим шматком, яким руська імперія вдавилася; історія ж має властивість інколи повторюватися і в нинішньому випадку своїм повторенням підтвердила історичний закон неминучої загибелі метрополій: остання у світі імперія упала на наших очах, вдавившись ласим шматком, яким є українська земля, яка в сиву давнину називалася Оріяною.

Тож, якби ми хотіли себе переконати, що мандрівка Андрія Первозванного в Гіперборею була історичним фактом, ми мусили б спершу з’ясувати для себе: а чому саме до Бористена йшов святий Андрій, що і звідки він знав про Оріяну, чому в нього могло зродитися сподівання, що цей край має всі підстави стати колись християнською державою, і чому апостол перший або один із перших проклав шлях з греків у слов’янські землі.

Згідно з «Діяннями святих апостолів», у 33 році після народження Христа, вдень П’ятдесятниці, тобто десятого дня після Христового вознесіння, буря велика пронеслася над Єрусалимом, і, вчувши в рокоті громів голос Бога, зібралися апостоли у дворі Іродового храму, щоб прийняти Боже повеління. Й, коли розвіялися хмари, з диска сліпучого сонця відірвалися вогненні язики й повисли над головами апостолів, й почув кожен учень Ісуса невідому досі, проте зрозумілу мову, яка кликала їх в дорогу до народів, котрим вони мали принести правду Христову. Тож розійшлися апостоли— в Мезопотамію, Каппадокію, Фрігію, Памфілію, Єгипет, Лівію, Кірсену, Кріт, Аравію, Андрій же Первозванний вчув мову оріянську, яка донеслася до нього від межі світів, що пролягла між слов’янами й племенами Яфетового сина Магога на півночі.

Й подався апостол у дорогу, відчаливши від ізраїльського портового міста Кесарії на торговій римській трієрі. Йшла трієра спокійними теплими водами дні і ночі, минаючи білі грецькі острови в Егейському морі; обережно, майже нечутно, начебто стояла на місці, просувалася крізь Гелеспонт, Пропонтиду й, прослизнувши вузьким Босфором, на берег якого наповзав багатолюдний Візантій, вихопилася в Понт Евксінський і на дванадцятий день морської дороги увійшла в лиман, де сходилися в одне тихе водоймище води Бористена й Гіпоніса, на правому березі якого виднівся обгороджений зубчастим муром з чотирма сторожовими вежами грецький поліс – фортеця Ольвія.

В Ольвії Андрій Первозванний викупив у скитів-кочівників полоненого апостола Матея, і той, віддавши Андрієві своє Євангеліє, написане в скитському полоні, вирушив у Каппадокію, землю Понтійську, де його чекала мученицька смерть.

Залишивши Ольвію, святий Андрій попрямував пішки понад Бористеном на північ – до межі світів, як було йому велено провидінням у день П’ятдесятниці: він мав дійти до найвищої кручі над Данапром, за якою розпочиналося царство холодного Борея, і поставити на ній хрест.

Ішов удень і вночі й відпочивав тільки в полудневу спеку; вдень зорив за сонцем, а вночі показував йому напрям Молочний Шлях; брів апостол, розгортаючи буйне вологгя трав, немов по дні морському, губився у високій тирсі, ніби в пралісі, там же й знаходив поживу: забирав з гнізд чаїні й перепелячі яйця, руками ловив куріпок і смажив на вогні, в озерах ловив сітями рибу, що густо телесувалася в кришталевих водах, у дуплах лип і дубів знаходив мед, який стікав по стовбурах і застигав на корі грудами, немов живиця, – земля тут була така багата, що й працювати на ній не треба. Дивувався апостол із щедрості Бога, який обдарував небаченими в світі благами майже безлюдний край, і заздрість щербила серце: чи ж то справедливо вчинив Яхве, коли випалив сонцем Ізраїль, Єгипет, Грецію, густо заселивши їх народами, й вони на безводді, безхліб’ї, в пустелях, пісках і солончаках мусили витворювати високі цивілізації й викрешувати в собі силу мислення у боротьбі з убозтвом землі. А може, саме в жорстокій спонуці до непосильної праці й таїться причина того, що на земних пустирищах зродилися неповторні культури, досконалі державні утворення, могутні війська?

1 ... 162 163 164 ... 169
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994"