Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

Лиш тепер, коли запала тиша, я збагнув, чим я дратував Сахнова на вчорашній вечері в Кулагіних,— прокламація Спадовського вже лежала у нього в кишені. І цей здогад, тільки-но майнувши в голові, одразу ж пов’язався з не зрозумілими мені словами Зарандіа, що він чекає вечері в Кулагіних!

— Зрозуміло! — мимоволі вихопилося в мене, і я подумав, що прокламація попала до рук Сахнова завдяки хитрощам Зарандіа, але я не міг зрозуміти, навіщо це було потрібне йому. — Прекрасно, ну, а далі?

— Що значить — далі? — знову закричав Сахнов.— Ви, начальник жандармського управління, очевидно, маєте за ніщо...— І знов посипалося все, що він уже говорив і викрикував.

Я послухав його і, не дочекавшись нічого нового, дзеленькнув дзвіночком. Він осікся, і, скориставшись його замішанням, я сказав:

— Чотирнадцятого вранці на вас чекають у Кутаїсі. Підполковнику Князєв, напишіть депешу Симакіну, що пан полковник виїздить. Якщо пан полковник вважатиме за потрібне, супроводжуйте його.

Князєв підвівся.

— Немає потреби! — сказав Сахнов.

— Прекрасно, як ви хочете... Вибачайте, в мене справи. Бажаю вам успіху, пане полковнику, до побачення!.. Ротмістре, сідайте сюди,— показав я на місце Князева.

Сахнов устав, але якось механічно, і так само механічно знову сів. Він не міг собі дозволити піти отак, і щоб останнє слово було не за ним. Його ж, власне, виставляли... Та, мабуть, нічого на думку не спадало, він рушив до дверей і, зам’явшись біля порога, обернувся й таким самим тоном, але тепер уже удаваним, сказав:

— Я змушений буду доповісти самому міністрові про цей кричущий факт... так, так, кричущий...

Сахнов і Князєв вийшли з кабінету.

— Зарандіа тут? — спитав я ад’ютанта.

— Тут, ваша ясновельможність... Спить у себе в кабінеті.

— Спить?

— Еге, він у себе з восьмої ранку. О пів на дев’яту ввійшов у свій кабінет і заснув.

— Розбудіть і запросіть до мене.

Через кілька хвилин заспаний Зарандіа опустився в крісло біля мене.

— Мене цікавлять події вчорашньої ночі, Мушні.

Про всі подробиці історії з прокламацією Спадовського я дізнався лише через багато часу, коли все уже було позаду. А тоді я зрозумів, що в розмові зі мною Зарандіа навмисне дещо поминув. Послідовність розповіді вимагає, щоб пропущене було відновлене саме тепер, а не пізніше, і безвідносно до того, коли я про нього дізнався. Кулагін одержав прокламацію Спадовського поштою, годин за дві до приїзду Сахнова і де Лам’є. Він прочитав її, звісна річ, страшенно обурився й відразу ж віддав Сахнову, відповідно прокоментувавши. Сахнов прочитав і, звичайно, знайшов з Кулагіним спільну мову з приводу того, що боротьба з бунтівниками ведеться на Закавказзі мляво й безладно. Полковник сховав прокламацію в кишеню мундира. А тим часом і вечеря скінчилася. Причину гнівних поглядів Сахнова я вгадав хоч і приблизно, але все ж правильно — у спідній кишені його мундира лежав бубновий туз. Після мене невдовзі розійшлися й гості. Сахнов, запропонувавши Жаннет вечірню прогулянку пішки,— ніч і справді була чудова,— провів її до свого готелю. Вона відмовлялася прийняти запрошення полковника піднятися до нього аж до тих пір, поки він не пригрозив їй самогубством. Тоді жінка почала неквапливий і правильно організований відступ і, промовивши: «Серигійку, я боюс за тебе. Ти такий... як племінний жеребчик... гаряченьки... гаряченьки...»,— зайшла, нарешті, в полковників номер.

Про перипетії тієї ночі мадемуазель де Лам’є розповіла Зарандіа з пікантними подробицями. Коли ванна була готова, Сахнов запропонував їй увійти першою. «Спочатку ви,— опиралася вона,— а коли повернетесь і вже будете в постелі, у ванну піду я. Люблю, коли мужчина чекає на мене в постелі, уявляючи, яка я зараз у ванні».

— A la guerre comme à la guerre![37] — бадьоро згодився Сахнов і пішов приймати ванну.

Це, мабуть, не потребує коментаря.

Мадемуазель Жаннет де Лам’є витягла з кишені полковникового мундира прокламацію Спадовського, розгорнула її на світлі й клацнула портативним апаратом. Через п’ять хвилин і апарат, і прокламація були на своїх місцях.

Цієї палкої ночі мадемуазель знайшла хвилинку, аби шепнути Сахнову, що чотирнадцятого числа вранці має бути в Поті, а потім у невідкладних справах їй доведеться їхати в Одесу.

— Чудовий збіг! — вигукнув Сахнов, і на другий день його ад’ютант на заміну двох квитків на потійський поїзд узяв три: два — до Кутаїсі, один — до Поті.

О п’ятій годині ранку мадемуазель де Лам’є відчинила двері своєї опочивальні. Там зустрів її, напівлежачи на тахті, Мушні Зарандіа. Вона мало не зойкнула, але Зарандіа приклав пальця до губів:

— Зарандіа,— представився він.— Ваш шеф і тут, і за межами Російської імперії! У мене мало часу. Давайте одразу про справу.

Зарандіа досить докладно розповів мені про ту нічну зустріч, але й тут випустив одну дрібничку: він змусив мадемуазель проявити зняту пластинку, покласти її сохнути і лиш по тому почав «одразу про справу». Розмова з нею, доручення на найближчий час, які він висловив усно, інструкції, підписання документів — на все це згаяв дві години. Виходячи, Зарандіа нагадав господині дому, що о дванадцятій годині ночі в неї очна ставка з поручиком Старіним-Ковальським, а потім потійський поїзд надовго, а може, й назовсім повезе її, австро-угорську шпигунку, котра уникла покарання (бо цього вимагала державна необхідність), з Тифліса.

Було ще не пізно. Ще можна було, та й треба, виправити все, бо події могли набрати дуже грізного характеру. Не говоритиму про свої почуття — це недоречно,— я знав, що все станеться саме так, і все ж таки промовчав.

Коли Зарандіа закінчив свою розповідь, я сказав йому, що командуючий гарнізоном виявив бажання бути присутнім під час очної ставки мадемуазель де Лам’є і Старіна-Ковальського, котрий ще перебуває в чині поручика.

— Сумнівається? — спитав Зарандіа.

— Очевидно.

— Проведемо в одинадцятій квартирі, там зручніше.

— Гаразд.

Одинадцятою квартирою називалася одна з наших приміських таємних резиденцій.

За п’ять хвилин до дванадцятої всі були на місці. Старін-Ковальський і мадемуазель Жаннет де Лам’є опинилися за столом одне проти одного. За столом сиділи також Зарандіа, його заступник Шитовцев і окружний військовий прокурор Звягін. Воєначальник, полковник Глєбич і я розмістилися в кріслах трохи осторонь. У кімнаті було двоє дверей, біля кожних з них вартові стояли.

Очна ставка почалася із звичайних формальностей, і через півгодини полковник підвівся:

— Усе ясно! Проведіть мене!

Я і