Читати книгу - "Спомини"

17. Я вже був, як Вам відомо, в тій справі в Москві, в Міністерстві внутрішніх справ. Але там умовини були сто разів кращі і легші. І поставлення до мене було сто разів прихильніше і людяніше, хоч вони не менші і не гірші комуністи від Вас, і я не був там іншим митрополитом, ніж тепер тут. Я міг там не одно помогти виложити, чуючи про державні труднощі, і кожний раз, одверто кажу, я вертав з великим вдоволенням і сатисфакцією. І, як мені переказували, вони рівно ж були дуже вдоволені. А що політична констеляція змінилася, це буває у всіх державах і у всіх віках.

А тут, на Україні, в її серці — Києві, я, здавалося би, знайшовся в своєму національному середовищі, — бо що хочете собі кажіть, то таки Ви українці і я українець, — мучусь і страдаю. 7 літ сиджу вже в Києві в найтяжчій радянській тюрмі і не можу добитись не то рішення справи, але діждатись і почути ні одного прихильного слова, але навпаки.

Я ще і ще раз пригадую, що я не хочу вносити найменшого дисонансу в усю теперішню працю, бо то було би абсолютно без цілі, але бажаю виключно і тільки звернути справу на її властиві тори словами не критики і докору, але чистої любови.

Київ, ізолятор, Короленка, 33

17.ІІ.1961

Йосиф Сліпий, митрополит

Начальнику оперативного відділу М. Купцовові

У зв’язку з розмовою 28.ХІІ.1960 дозвольте предложити Вам, начальник, ще на письмі правничі канонічні рації дійсного т. зв. “греко-католицького собору 1946 року”, на який Ви любите покликуватись і ним навіть чванитесь у пресі і протоколах.

1. Історичне введення. Після смерти Христа християнська віра ширилася між юдеями і поганами. Християни з поган зберігали тільки Христовий закон, а християни з юдеїв продовжували виповняти, крім Христового, також давній Мойсеїв закон і жадали такого від християн з поган. Постали між ними великі спори, передусім в Антіохії. Щоби авторитетно рішити ці питання, зібралися всі апостоли (прибл. 51 р.) в Єрусалим на т. зв. Апостольський Собор. На ньому виступав св. Петро і висловив свою думку, що всіх християн не може обов’язувати юдейський закон (обрізання, умивання, празники і інше), тому що християни є спасені ласкою і заслугами Христа! До його думки прилучився дуже впливовий ап. Яків та всі інші апостоли. Тоді вони видали постанову, і то однозгідно і одноголосно, що християни мають придержуватися тільки Христового закону і не підлягають вже більше Мойсеєвому, навіть християни з юдеїв.

2. Вселенські і часні собори. За прикладом апостолів збиралися пізніше єпископи усієї Церкви під проводом Римських Папів на т. зв. Вселенські собори, яких було дотепер 20, а 21-й приготовляється. Очевидно, доки християнство було заборонене і переслідуване в Римській імперії, соборів не могло бути. Аж коли 313 р. імператор Константин видав толеранційний едикт і проголосив християнство державною реліґією, тоді 12 літ опісля зібрався перший Вселенський собор в Нікеї (325 p.), що осудив єресь Арія, котрий перечив божество Христа. На другому соборі розбирано правди про Святого Духа і ухвалено дисциплінарні і обрядові закони. Так було і на наступних Вселенських соборах впродовж століть.

У межичасі збиралися на собори і єпископи поодиноких патріярхій і провінцій для осудження ложних наук і загострення церковної дисципліни, якщо з часом такі надужиття вдиралися в церковне життя. Навіть поодинокі єпископи скликали в своїх єпархіях помісні часні собори для піднесення реліґійного життя, і то так щодо віри, як і щодо моральности.

3. Собори на Русі-Україні. В нас скликав на митрополичі собори Київський митрополит усіх єпископів, як далеко сягала його юрисдикція. Вони відбувалися в Києві, Переяславі, Кобрині, Берестю, Львові й інших місцевостях і виносили рішення проти різних єресей, забобонів, поганських вірувань і затіснювали розвільні звичаї і обичаї Церкви, якщо така потреба заходила. Так само зобов’язані були це чинити і єпископи в своїх єпархіях. При тому наші митрополити і єпископи брали участь у Вселенських соборах в Нікеї, Константинополі, в Римі, Ліоні, Фльоренції й ін.

4. Канонічність постанов. Видавати закони в Церкві можуть тільки єпископи, тому що вони одинокі мають юрисдикцію, то є правосуддя і управу єпархією. Священики є помічниками єпископів і не мають ні повноти священства, ні повноти влади бодай в єпархіях. Вони мають призначені їм території (парохії) для ведення душпастирства. Тим самим вони не мають права скликати собору, провадити ним і видавати закони, але тільки дорадчий, а не рішаючий голос. Єпархіяльний собор є правосильний тому, що ним провадить єпископ, котрий має право видавати закон для єпархії, а на соборі він його видає при помочі і дораді священиків. Одначе самі священики, як сказано, не мають права видавати законів і ухвалювати рішення, зобов’язуючі єпархію, то є священиків і вірних. В тому напрямі є на основі Євангелія і апостольської практики строгі і категоричні услів’я Вселенських соборів, і якщо вони не виповнені, собор не може уважатися правосильним і обов’язувати підчинених духовних і вірних, і ніхто не може його законом визнавати собором.

5. Нелегальний збір греко-католиків 1946 р. Ввиду того т. зв. (нібито) “греко-католицький собор 1946 р.” не може в жоден спосіб вважатись в церковному і світському житті яким-небудь “греко-католицьким собором”, ні провінційним, ні єпархіяльним, і не може мати канонічного значення