Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

— Якби я раніше була такою дипломаткою та знайшла правильні слова для Корнелії. І зараз ми б жили в своєму світі й не боялися, що нас можуть знайти.

Мирослава, поклавши руку на зморшкувату долоню бабусі, сказала:

— Не живи минулим, бабуню. Це ж стосується й тебе, мамо! — озирнувшись та поглянувши на матір, додала.

— Так, ну що ж, тоді досить піддаватися депресивному минулому, — сказала Серафима. — Давайте вже вечеряти. Я така голодна, що скоро втрачу свідомість від апетитних запахів їжі.

— Ну, на жаль наше минуле наздоганяє, — промовила Вікторія.

— Що вже трапилося? — відхилившись на спинку крісла, запитала Серафима.

На столі загудів телефон, і Міра, поглянувши на екран, сказала:

— Ви поговоріть, а я піду поговорю з Христинкою.

Коли Міра вийшла, Серафима, нахилившись до Вікторії, прошепотіла:

— Христина — відьма з київської общини й онучка верховної.

— Що? — вигнула брови Вікторія.

— Угу. Тільки Мирославі не говори. Це Пелагея попрохала. Дівчата самі розберуться.

— Коли ми щось не домовляємо, це виходить нам боком, — нахмурившись, сказала Вікторія.

— Ти краще скажи, що трапилося?

Вікторія, набравши більше повітря, стиснула кулаки й швидко розповіла вранішню історію в редакції. Серафима, різко піднявшись, похмурніла. Її очі стали темними, і світло у кімнатах почало мерехтіти.

— Покидьок! — визвірилася Серафима. — Я його тоді не добила, так зараз це зроблю із задоволенням.

Мирослава забігла на кухню та, побачивши розгнівану бабусю, зрозуміла, чому в квартирі мерехтіло світло. Мати сиділа пригніченою, а від бабуні линула енергія, яка могла вимкнути все світло не лише в будинку, але навіть і в місті. Щоб хоча б якось розрядити ситуацію, сказала:

— Христя запропонувала поїхати в клуб й відпочити. Я відмовилася. Давайте краще все ж таки повечеряємо!

— До біса вечерю, — гнівно промовила Серафима. — Я знайду цього… мерзотника!

— Стій! — спохватилася Вікторія. — Я не вірю зараз своїм словам, утім, питання не лише в Гідеоні. Дагратіонці. Корнелія. Нам потрібно заспокоїтися й підготуватися магічно захистити себе. Міра знає про батька, і її вбереже сила чорного агату.

— Так, я знаю про того чоловіка, однак не впевнена, що зможу застосувати магічний щит, коли раптом зустріну його. Я насправді не готова до такого, — емоційно промовила Міра й захитала головою.

Серафима й Вікторія озирнулися та обидві зітхнули. Мирослава, торкнувшись каменю на підвісці, додала:

— І тікати світ заочі я також не готова.

Після вечері Міра пішла в свою кімнату. Серафима, діставши із сундука кристали та різнокольорові свічки, покликала в кімнату Вікторію й сказала, що вони проведуть захисний ритуал.

Мирослава, прийнявши ванну, висушила волосся й, повернувшись у кімнату, взяла телефон і побачила кілька пропущених дзвінків від Христини. В наступну хвилину від неї прийшло повідомлення з відео, в якому заплакана Христина прохала забрати її звідти. Занепокоївшись, Мирослава натиснула на номер Христі, утім телефон був вже вимкненим. Швидко переодягнувшись у джинси та накинувши в’язаний светр, вибігла з кімнати. Взувши кросівки, натягнула шкіряну куртку й взяла на тумбі мамині ключі від машини.

З кімнати вийшла матір і зі здивуванням запитала:

— Міро, а ти куди?

— Христині потрібна моя допомога! Мамо, я заберу її й повернуся.

— Можливо, ти поясниш, що трапилося? — побачивши в її руках ключі від автівки, підвищила тон Вікторія.

— Дівчата, що за шум? — вийшла з кімнати Серафима.

Мирослава, поцілувавши матір у щоку, на виході зупинилася й, оглянувшись, сказала:

— Мамо, бабусю, без хвилювання. Я знайду Христину. І не шукайте мене, будь ласка, по закляттю локатора.

— Що відбувається? — розвела руками Вікторія. — Куди вона поїхала? Що трапилося в Христини? І здається, у мене вже розпочинається паранойя, — зітхнувши, тихо додала.