Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

 — Не хвилюйтеся так, Ліно Сергіївно, це шкідливо для здоров’я, — голос незнайомця знову став оксамитово-м’яким, неначе кіт сховав свої кігті та завмер у вичікувальній позі, розмірковуючи, що робити з потенційною жертвою. — Усе ми маємо — причому розписка завірена нотаріально, тож у будь-який момент можемо надати вам копії для ознайомлення....

 — Але почекайте, чому я повинна платити? Шукайте Юру, або почекайте трохи, він заробить грошей і віддасть вам. Я ж їх не позичала у вас. Я про них навіть не знала нічого! — у мене на очі стали навертатися сльози — Скільки хоч він вам заборгував?

Коли той чоловік назвав суму, у мене виникло враження, що я сплю і мені усе це сниться. Таких грошей мені зроду-віку ніде не знайти.

 — Мені шкода, що я вас засмутив, — промовив незнайомець. — Розумію, що у вас зараз складна ситуація, чоловік покинув вас напризволяще, грошей немає.. Але ми не якісь монстри, щоб почати вас залякувати і погрожувати. Завжди можна домовитися по-хорошому, правда?

 — Що ви маєте на увазі? — у мене в голові відразу закрутилися сюжети невибагливих любовних історій, яких так багато зараз у кіно та на літературних сайтах — де героїню продають за борги у рабство і тому подібне. — Я що, маю ці гроші якимось чином відпрацювати?

 На тому боці пролунав короткий смішок.

 — Ох уже ці жінки, якої вони про себе високої думки...Нахіба ви мені здалися? Мені потрібні мої гроші, і найближчим часом, а якби  я став чекати, поки ви їх відпрацюєте,  то довелося б і жданики поїсти… Я ж усе про вас знаю, тому не маю жодних ілюзій з цього приводу. 

 — Але що мені робити? — я почувалася морально розчавленою і не могла зібрати думок докупи.

 — Ну, ви маєте квартиру, тож можете її продати. Якщо сума виявиться трохи меншою боргу вашого чоловіка, то нічого страшного, я вже вам її пробачу.

 — Продавати квартиру? Але…

 — Так, я знаю, що зараз криза, може не знайтися гідних покупців. Але не переймайтеся тим — я готовий сам її у вас купити. Вірніше, ми оформимо договір купівлі-продажу, тільки я вам нічого не платитиму. Навіть усі витрати на оформлення документів візьму на себе. Це буде дуже зручно для вас. Як бачите, нічого страшного, всі лишаться живі-здорові, вам не доведеться оббивати пороги різних установ, поставите кілька підписів на документах — і справу залагоджено. А там ваш чоловік може заробити багато грошей і придбати нову квартиру, — він знову тихо засміявся.

Проте мені було не до сміху. Я думала про те, що треба терміново знайти якогось адвоката, обговорити цю ситуацію, спробувати знайти шляхи виходу з неї. Бо ж я у всіх цих юридичних тонкощах зовсім не розуміюся.

 — Одним словом, ви мене почули, — резюмував незнайомець. — Давайте, ви зараз вип’єте валер’яночки, заспокоїтесь, а завтра я знову з вами зв’яжусь — і ми зустрінемося для оформлення паперів. Документи, підписані вашим чоловіком, я вам надам, щоб ви не думали, що це якась афера. Можете показати їх юристу, адже ви зараз думаєте, що слід найняти адвоката, вірно? Це марна ідея, вони тільки витягнуть із вас гроші і потім скажуть, що нічим зарадити не можуть.

 — Звідки ви знаєте? — охриплим голосом спитала я.

 — Знаю, бо я сам юрист, — знову засміявся він.  — Ну добре, до завтра! Не падайте духом, усе буде добре! 

І у слухавці почулися короткі гудки. 

“Але я не можу продати квартиру без згоди свого чоловіка, який є її співвласником, — подумала я. — Чи можу? Чорт, я нічого не знаю! “

 — Дівчино, з вами все гаразд? — якась сердобільна тітонька підійшла до мене і зазирала мені в обличчя. У її маленьких карих очах, які тільки й можна було бачити над краєчком блакитної медичної маски, відбивалося співчуття. Певно, вигляд у мене був ще той…

 — Дякую, все нормально, — пробурмотіла я і рушила в напрямку пішохідного переходу.

 — А це ваша сумка? Ви забули?...

Я поглянула на свій пакет із продуктами, підхопила його  і  швидко пішла геть.  В голові було зовсім порожньо, немов усі думки випарувалися, залишивши по собі порожнечу, чорну діру.

“Хочу додому”, — подумала я з розпачем, як колись у дитинстві, коли мене відправили до санаторію, і я цілими днями плакала, поки батьки не здалися й не забрали мене звідти.

Але, здається, тепер і дому в мене теж не було...